Казка про Салеха й Валеха

Жили колись у Гянджі два брати. Старшого звали Салех, а молодшого Валех. Були вони дуже бідні.

Одного разу Салех і каже Валехові:

— Брате, ходімо пошукаємо щастя в якомусь іншому місті.

Погодився той, і вибралися брати з міста. Довго йшли чи недовго, долали гори й западини і дійшли до одного міста. Тут вони найнялися до двох крамарів і стали їм прислужувати.

Молодший брат, Валех, найнявся на рік.

Коли минув рік, хазяїн його полічив свою виручку й побачив, що він з Валехом заробив дванадцять мідних грошів.

— Як хочеш, можеш ще в мене на рік зостатися,— сказав хазяїн.

І Валех залишився в нього ще на рік.

Збіг ще один рік, і коли полічили вони виручку, то виявилося, що знову заробили дванадцять мідних грошів.

— Валех,— сказав хазяїн,— хай тобі щастить! Зостанешся ти в мене чи підеш?

— Зостануся,— відповів Валех.

Хазяїн упевнився, що Валех — вірна йому людина.

На третій рік вони знову полічили виручку, і знову виявилося дванадцять мідних грошів прибутку.

Саме в цей час прийшов Салех до Валеха й каже:

— Брате, я їду звідси. їдьмо разом.

— З чим же я поїду, братику? — відповів Валех.

— А скільки ти грошей назбирав? — питає Салех.

— У мене вісімнадцять мідних грошів,— відповів Валех. А Салех каже:

— А я заробив п’ятсот золотих і хочу виїхати.

— Ні, братику,— каже Валех,— з моїми грошима не можу повертатися додому.

— Тоді піди на базар,— порадив Салех,— купи своїм дітям якийсь гостинець, а я відвезу його й скажу, що це їм батько прислав.

Пішов Валех на базар і купив дітям трохи кишмишу[1], смаженого гороху та зацукрованого мигдалю. Він уже хотів іти, та побачив біля крамниці обшарпаного хлопчика, який жадібно дивився на виставлені солодощі. Тоді Валех відсипав йому всього потроху з того, що купив для своїх дітей.

А хлопчик поклав йому на долоню маленький камінець і одразу десь щез. Валех глянув на камінець — аж то невеличкий рубін,— побіг навздогін за хлопчиком, але того й слід прохолов.

Повернувся Валех з базару й сказав братові:

— Віддаси цей камінець моїй жінці, хай продасть його і на ці гроші прогодує дітей. Коли я відслужу в хазяїна, то повернуся додому.

Салех узяв рубін і скоро чи не скоро дійшов нарешті до Гянджі. Жінка Валеха дізналася, що він повернувся, й прийшла до нього, запитала:

— А де ж мій чоловік?

— Валех помер у дорозі,— відповів Салех.

— Що ж мені робити з моїми сиротами? Куди я їх подіну?

— А я звідки знаю?! Сама подумай, що з ними робити,— відказав Салех.

Залишмо поки що Валехову жінку бідувати з дітьми, а ми вам розповімо про Валеха.

Якось хазяїн сказав Валехові:

— Візьми глек, набери води, хай закипить, нап’ємося.

Пішов Валех з глеком і ненароком сколупнув одну з цеглин, якими було вимуроване водоймище. Валех став укладати цеглину на місце, та побачив під нею скриньку, а в ній рубін, якому й ціни нема. Валех мерщій завинив скриньку й прикрив її цеглиною.

«Ой, як це негарно вийшло,— подумав він,— ще хазяїн подумає, що я злодій».

Валех повернувся в крамницю й сказав:

— Хазяїне, не думай про мене зле. Коли я біг по воду, ненароком сколупнув цеглину і побачив під нею твій коштовний камінь. Але я до нього навіть не доторкнувся.

— Гаразд, Валеху, — відповів хазяїн,— заходь у крамницю.

Хазяїн допив чай, пішов до водоймища й підняв цеглину.

Під скринькою лежала ціла купа великих рубінів, яким нема ціни. Він забрав їх і приніс додому.

— Ось тобі частина цих рубінів — це тобі за твою вірність. Повертайся додому в своє місто.

Валех продав один рубін, накупив усякої всячини й поїхав у Гянджу, де не був уже кілька років.

У рідному місті він зупинився в караван-сараї.

«Не піду,— подумав,— одразу, спершу дізнаюся, як жили моя жінка й діти, поки не було мене».

Хай він поки що собі очікує, а ми розповімо вам про падишаха плішивих.

У Гянджі жило сорок плішивих. Вибрали вони із свого гурту падишаха і зліпили йому з глини трон. Той падишах вилазив на цей трон і наказував:

— Зловити, привести, посадити!

І всі плішиві відразу виконували його наказ.

Цей падишах плішивих якось ходив по базару й побачив, що до багато вбраного чоловіка — це був Валех — підійшла жебрачка. Падишах плішивих зупинився й прислухався до їхньої розмови. Жебрачка просила милостині. Валех придивився до неї й упізнав свою жінку.

— Гей, жіночка славна, чи ти, бува, не дружина Валеха? — запитав він.

— Еге ж, я його дружина,— відповіла жебрачка, не впізнавши свого чоловіка.

— А чи вручив Салех рубін, який передав йому Валех для тебе?

— Ні, не давав,— відповіла жінка.— Коли приїхав Салех, я ходила до нього справлятися про свого чоловіка. І він сказав, що Валех помер у дорозі.

— Тоді,— каже Валех,— поскаржся шахові й візьми мене в свідки. Я йому розповім усе, що знаю.

Прийшла жінка до шаха.

— Хай вічно живе шах! — сказала вона.— Мій чоловік передав своїм братом рубін для мене. А брат не віддав його мені, і тепер я жебракую з дітьми.

Шах наказав одразу ж гукнути Салеха.

— Ах ти ж такий-сякий! Навіщо ти скривдив жінку й присвоїв чуже добро? А тепер жінка Валеха жебракує!

— О пристанище світу! Я виконав братове бажання. Його жінка продала камінь, проїла, а тепер ще й каже, ніби я нічого не давав. У мене є свідки.

— Іди приводь свідків,— наказав шах.

Салех привів кілька брехливих свідків, які присягалися, що він передав рубін Валеховій дружині.

Шах замислився над цією справою. Аж раптом у судилище зайшли двоє плішивих і оголосили шахові, що їхній падишах кличе його до себе.

«Е,— подумав собі шах,— тут щось негаразд»,— і сказав візирові:

— Візире, ходімо подивимося, який там падишах плішивих мене гукає.

Прийшли вони до падишаха плішивих, а той навіть голови не підвів, коли вони привіталися.

— Ти шах? — запитав згодом.

— Так, я шах — пристанище світу.

— А чому ти віриш цьому купцю Салехові? — запитав падишах плішивих.

Шах усе розповів йому.

— Ні, він каже неправду,— мовив падишах плішивих.— Тому я і покликав тебе,— і наказав двом плішивим: — Ідіть, приведіть сюди Салеха, його свідків, а ще Валеха з його дружиною.

Усіх одразу привели. Падишах плішивих звернувся до Салеха:

— Чи віддав ти рубін жінці?

— Аякже, віддав,— відповів той.

Падишах плішивих наказав принести глину й виліпив з неї кавун, диню, гарбуз і огірок. Потім він звернувся до Салеха й показав на виліплені фігури.

— Якого розміру був той рубін?

— Та він був такий, як намистина на чотках.

— Стань осторонь,— звелів падишах плішивих і звернувся до свого верховоди:

— Приведи когось із свідків.

— Клянуся твоєю головою,— сказав шах візирові,— правда на твоєму боці.

Привели Салехового свідка. Падишах плішивих показав йому виліплені з глини кавун, диню, гарбуз та огірок і питає:

— Салех при тобі віддав рубін?

— Еге ж, при мені,— відповів той.

— Скажи, якого розміру був той рубін? Такий, як кавун, диня, гарбуз?

Свідок, що не бачив зроду рубіна, сказав навздогад:

— Такий, як гарбуз.

Падишах плішивих запитав:

— А якого ж кольору він був?

Лжесвідок відповів:

— Він був біліший од бавовни.

Тоді шах і каже:

— Візире, клянуся твоїм життям, але правда на боці плішивого.

Падишах плішивих наказав привести другого свідка.

— Салех при тобі віддав рубін? — спитав він.

— Аякже, при мені,— відповів той.

— Якого ж розміру був камінь?

— Такий, як кавун,— відповів той свідок.

— А якого кольору?

— Червоного.

Гукнули ще одного брехливого свідка.

— При тобі купець Салех віддав рубін? — запитав його падишах плішивих.

— Та при мені ж,— відповів той.

— А якого розміру був той рубін?

— Такий, як диня,— відповів свідок і показав на глиняну диню.

— А якого кольору?

— Синього.

Привели ще одного свідка.

— При тобі Салех віддав жінці рубін? — запитав падишах плішивих.

— Атож.

— А який він був?

— Такий довгий, як огірок,— відповів брехливий свідок і показав на глиняний огірок.

— А якого кольору?

— Жовтого.

Потім падишах плішивих сказав:

— Приведіть Валеха. Годі слухати цих свідків! Якого ж розміру був той рубін?

— Він був такий, як намистина на чотках.

— А якого ж кольору?

— Він не бував одного кольору,— відповів Валех.— Він мінився то білим кольором, то червоним, то фіалковим, а в темряві світився.

Після цього падишах плішивих сказав шахові:

— Тепер воля твоя, роби з ними що захочеш!

Шах повернувся до свого палацу, зійшов на трон і наказав:

— Приведіть сюди Салеха і його свідків.

Коли їх привели, він сказав брехливим свідкам:

— Ви не бачили рубіна. Чого ж ви пішли у свідки?

— Володар світу,— призналися ті,— кожному з нас Салех дав по пригорщі срібла, щоб ми були його свідками.

Шах звелів скарати Салеха та його брехливих свідків, а добро його віддати Валеховій жінці.

Того ж дня увечері Валех тихенько підійшов до своєї хати, пробрався в кімнату й побачив, що дружина варить дітям плов.

— Гей, жінко! — гукнув він.

— Що тобі треба? — сахнулася вона. — За добре діло, яке ти зробив, будь нашим гостем, сідай з нами до плову.

— Жінко, я твій чоловік, Валех.

Глянула вона пильно на гостя і впізнала свого чоловіка.

Валех розповів дружині про всі свої пригоди, і вони зажили щасливо. Бажаємо щастя і вам.