Скидає береза золоте листя, золоті голки губить модрина.

Віють злі вітри, йдуть холодні дощі. Літо минуло, осінь настала.

Птахам час у вирій відлітати.

Сім днів на узліссі в зграї збиралися, сім днів перегукувалися:

— Чи всі тут? Чи тут усі? Всі чи ні?

Тільки глухаря не чути й не видно.

Стукнув беркут своїм горбатим дзьобом по сухій гілці, стукнув ще раз і наказав сірій зозулі:

— Поклич глухаря, хай поквапиться.

Полетіла зозуля у лісові хащі. Глухар, виявляється, тут — на кедрі сидить, горіхи із шишок лущить.

— Шановний глухарю,— сказала сіра зозуля,— усі птахи в теплі краї зібралися. Уже сім днів вас одного чекаємо.

— Та чого сполошилися! — проскрипів глухар.— Ще є час. Он скільки тут у лісі горіхів, ягід… Невже все мишам і білкам залишити?

Повернулася зозуля:

— Глухар горіхи лущить, каже, що ще є час.

Послав тоді беркут моторну плиску.

Прилетіла плиска до кедра, навколо стовбура десять разів оббігла:

— Швидше, глухарю, швидше!

— Дуже вже ти швидка. Перед далекою дорогою треба трошки підкріпитися.

Плиска хвостиком потрясла, побігала, побігала, глухаря покликала та й полетіла назад.

— Великий беркуте, глухар перед далекою дорогою хоче сил набратися, підкріпитися.

Розгнівався беркут і наказав усім птахам негайно в теплі краї летіти.

А ненажерливий глухар ще сім днів горіхи з кедрових шишок вибирав, на восьмий зітхнув, дзьоб об пір’я почистив:

— Ох, не вистачить у мене сили все це поїсти. Шкода таке добро кидати, та що вдієш…

І, важко залопотівши крилами, полетів на узлісся.

«Що таке?»

Птахів не видно, і голосів їхніх не чутно.

Спорожніла золота галявина, навіть вічнозелені кедри оголилися. То птахи, коли тут сім днів, сім ночей глухаря чекали, хвою склювали, земля навколо кедрів од пташиного посліду побіліла.

Гірко заплакав, заскрипів глухар:

— Без мене, без мене птахи у вирій полетіли… Як тепер я один зимуватиму?

Глухар так довго плакав, що від сліз почервоніли у нього його темні брови.

Відтоді онуки й правнуки глухаря, тільки-но зга­дують про цю подію, гірко плачуть. І в усіх глухарів брови, як горобина, червоні.