Сто розумів

Коли стало тепло, прилетів журавель на Алтай, опустився на рідне болото й почав танцювати. Ногами перебирає, крилами лопотить, головою крутить, шию вигинає…

Аж ось біжить голодна лисиця. Позаздрила вона журавлиним радощам, заверещала:

— Дивлюся і очам своїм не вірю — журавель танцює! У нього ж, бідолашного, лише дві ноги!

Зупинився журавель, глянув на лисицю, а в тої — одна, дві, три, чотири лапи! Журавель навіть дзьоба роззявив.

— Ой! — зойкнула лисиця.— Ой, такий довгий дзьоб — і жодного зуба!..

А сама на весь рот усміхається, свої зуби щирить.

Стулив журавель дзьоб, голову похнюпив.

А лисиця ще голосніше засміялася:

— Ха-ха! Куди це він свої вуха сховав? На голові вух не видно. Гей, журавлю, в голові у тебе що?

— Я сюди з-за моря дорогу знайшов,— мало не плаче журавель,— то, мабуть, в мене в голові хоч якийсь розумець є…

— Ой і нещасливий же ти,— каже лисиця,— дві ноги та один розум. Ти на мене подивися: чотири ноги, двоє вух, повен рот зубів, сто розумів і чудовий хвіст!

З горя журавель витягнув свою довгу шию і побачив удалині чоловіка з луком на плечі, з сагайдаком стріл біля пояса:

— Лисице, шановна лисице, в тебе чотири ноги, двоє вух і чудовий хвіст, у тебе повен рот зубів, у тебе сто розумів… Он бачиш, мисливець іде! Як нам урятуватися?

— Мої сто розумів завжди мені сто порад дадуть. Не знаю, якого й послухатися.

Сказала й шмигнула в борсукову нору.

Журавель подумав: «У неї сто розумів!» — і туди ж за нею.

Мисливець зроду такого ще не бачив, щоб журавель за лисицею гнався. Сунув руку в нору, ухопив журавля за довгі ноги й витяг на сонце. Крила в журавля обвисли, очі мов скляні, навіть серце не б’ється.

«Задихнувся, певне, в норі»,— подумав мисливець і шпурнув журавля на купину.

Знову сунув руку в нору — лисицю витягнув.

Лисиця і зубами кусалася, і всіма чотирма лапами дряпалась, а все ж попала до мисливця в торбу,

«Мабуть, і журавля в торбу кину»,— вирішив мисливець.

Озирнувся, глянув на купину, а журавля нема. Високо в небі летить він, і стрілою не дістанеш.

Так попалася лисиця, у якої було сто розумів, повен рот зубів, чотири ноги, двоє вух і чудовий хвіст.

А журавель одним своїм розумцем помізкував і зметикував, як порятуватися.

Джерело: Сто розумів. Алтайські народні казки.— К.: Веселка, 1982.— 26 с.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up