Казка про лисого и казі

Жив в одному місті казі[1]. Цей казі часто міняв наймитів: подержить якийсь тиждень, поб’є його й прожене.

Одного разу казі знову прогнав наймита й став шукати собі нового. Кого не стрічав, усім казав, що йому треба працьовитого наймита.

Хай він шукає собі нового наймита, а ми розповімо про його колишнього слугу, якого звали Іман.

Від казі Іман повернувся до свого села. А в тому селі жив один парубок, на прізвисько Лисий. Отож Лисий зустрів Імана й питає:

— А чого ти пішов від казі?

— Казі побив мене й вигнав,— відповів Іман.— Навіть коли сам аллах піде до нього в найми, і той пробуде там не більше тижня!

— Якщо так,— сказав Лисий,— то я піду в найми до казі.

— Ой, краще не йди,— став відмовляти його Іман.— Казі поперебиває тобі ребра й через тиждень вижене геть.

— Ні,— сказав Лисий,— я хочу піти й подивитись, який цей казі, що-жоден наймит не втримається в нього більше як тиждень.

— Якщо ти надумав служити у казі,— порадив Іман,— хай дасть письмову присягу, що не буде тебе кривдити.

— То вже мій клопіт,— відповів Лисий.— Якось та буде,— а сам прийшов додому й каже матері: — Поклади мені хліба в торбу. Я подамся в мандри.

— Куди це ти, сину? — здивувалася мати.

— Світ великий,— відповів Лисий.— Десь та знайду собі пристановище.

— О лихо моє! — скрушно похитала головою мати.— Тобі тільки й мандрувати у таких драних штанах.

І справді, у Лисого були не штани, а латка на латці.

Розсердився Лисий на матір, сам поклав собі хліба в торбу й пішов з дому.

Дістався він до міста, знайшов дім казі й постукав у ворота. Вийшов казі на подвір’я й питає в Лисого:

— А ти чого прийшов?

— Чув я, що ти шукаєш працьовитого наймита, ось і прийшов.

— Авжеж, треба,— зрадів казі.

— А скільки платитимеш на місяць? — спитав Лисий.

— Десять срібних,— відповів казі,— а коли добре працюватимеш, не лінуватимешся — на другий місяць ще п’ять додам.

— Хай буде й так,— сказав Лисий.— Але спершу, як то кажуть, на ниві домовимося, щоб на стодолі не сваритися.

— Що ж ти хочеш?

— У мене був батько, — каже Лисий, — і я його дуже любив. То я хочу, щоб ти письмово присягнувся, що коли клястимеш мого батька, за кожну лайку платитимеш мені по п’ять срібних.

Казі не торгувався і дав Лисому таку письмову присягу.

Отак Лисий почав працювати в казі.

З ранку до вечора хазяїн посилав наймита то по воду, то на город, то в поле. Не було Лисому коли й угору глянути.

Якось гукнув казі Лисого й каже:

— Я виїду за місто, поживу трохи у своєму саду. А ти візьмеш великий глек з відбитою дужкою й принесеш туди.

Казі поїхав, а Лисий почав шукати на подвір’ї старий глек з відбитою дужкою. Шукав його, шукав, але так і не знайшов. Тоді він поліз у льох, виніс звідти новий глек, відбив ручку ще й скалку від горловини, потім завдав той глек собі на плечі й пішов до хазяїна.

Коли казі побачив, що Лисий зробив з його новим глеком, то замалим не луснув од люті.

Хотів вилаяти й побити Лисого, та згадав про свою письмову обіцянку й передумав, бо тоді довелося б платити по п’ять срібних за кожне образливе слово. Але терпіння казі вистачило ненадовго, і він вилаяв і Лисого, і його батька.

Лисий вийняв з кишені папірець, який підписав казі, й каже:

— П’ятірка з тебе!

В цей час казі побачив, що до саду забрело його теля.

— Хапай його за хвіст і подай сюди!

Лисий підійшов до теляти, намотав на руку хвіст і потяг з такою силою, що в бідолашної тварини хвіст одірвався й залишився в його руці. Приніс Лисий хвіст і подав його казі.

— Що це таке? — загорлав казі.

— Ти ж сам мені загадав подати хвіст теляти, — відповів Лисий.— Ось я тобі його й подав.

Розлютував казі ще дужче.

— Гей ти, собачий сину! — закричав він.— Геть з мого дому, щоб я тебе не бачив!

Лисий і собі не змовчав, і зчинилася між ними така сварка, що на їхній крик позбігалися люди.

Поки казі скаржився людям на Лисого, той витяг з кишені папірець, на якому було написано присягу.

— Сто вісімдесят вісім разів ти лаяв мого небіжчика батька,— сказав Лисий.— Отож прикинь тепер по п’ять срібників за кожну твою лайку на його нещасну голову й заплати мені все.

Подивилися люди на присягу, яку написав казі, і всі стали на захист Лисого.

Казі ладен був роздерти свого наймита, але дітися було нікуди, і він сказав Лисому:

— Ходімо в місто, там я тебе наймав, там і заплачу.

По дорозі він загадав Лисому привести з пасовиська ішака. Жене Лисий ішака, а той узяв та й забіг в город.

— Гей,— крикнув казі, — хапай ішака за шию і зверни праворуч.

— Усі чули, що загадав казі?

І з цими словами Лисий схопив ішака за шию і так звернув її праворуч, що нещасний ішак і дух спустив.

Казі, не тямлячи себе від люті, накинувся на Лисого, щоб побити його, та люди знову заступилися за хлопця.

— Коли так,— сказав Лисий,— полічи сто вісімдесят вісім раз по п’ять срібних, виверни за ішака, а решту віддай мені.

— Не дам,— затявся казі.

— Як не віддаси,— сказав Лисий, — твоя корова буде моєю.

І тут казі з Лисим так зчепилися, що люди їх насилу розборонили.

— Прокляни нечисту силу та йди собі додому, — умовляли люди Лисого.

— Не буду я клясти ні в чому не винну нечисту силу. Хай казі віддасть мені те, що заборгував.

Бачить казі, що з Лисим не дійдеш згоди, і чимдуж побіг до міста. А Лисий поплював собі на п’яти й кинувся за ним навздогін.

Коли це назустріч Лисому йде якийсь чоловік.

— Куди біжиш? — зупинив він парубка.

— А ти хто будеш? — питає його Лисий, захекавшись.

— Я нечиста сила. Ти відмовився проклясти мене, і я хочу допомогти тобі.

— Краще йди собі своєю дорогою,— відповів Лисий.— Яка з тебе нечиста сила?

— Я справжній чарівник,— сказав чоловік. — Хочеш, я так зміню тобі обличчя, що тебе ніхто не впізнає, а сам перетворюся в ішака. Ти сядеш на мене, поїдеш до свого казі й скажеш йому, що привів на продаж ішака, замість того, що сконав. Тільки гляди, не віддавай йому вуздечки.

Лисий погодився. Чоловік щось прошепотів і обернувся на ішака.

Сів Лисий на нього й поїхав прямісінько до будинку казі.

Казі сховався за воротами і боязко визирав на шлях, чи, бува, не з’явиться раптом Лисий. Аж бачить — хтось їде на ішаку. Сподобався йому ішак, і казі вийшов за ворота помилуватися ним.

«От якби купити цього ішака замість того, що сконав»,— подумав казі, не впізнаючи Лисого: так змінив той чарівник його обличчя.

— Купи доброго ішака,— сказав Лисий, під’їжджаючи до брами.

— А скільки правиш? — заквапився казі, не відводячи очей від ішака.

— Двісті срібних, — відповів Лисий.

Казі не став торгуватися й побіг додому по гроші. Відрахувавши двісті срібних, узяв з Лисого розписку й повів ішака в хлів.

Лисий дав ще йому на додачу підкову й пішов, весело наспівуючи.

Хай він поки що собі йде, а ми вам розповімо про казі.

Став казі насипати в ясла ячмінь, коли бачить — ішак засунув морду в щілину й ніяк не може її витягти. Тоді казі заходився сам витягати голову ішака, а вона не вилазить, хоч сядь та й плач. Не довго думаючи, казі схопив тварину за хвіст, щоб витягти ішака, але хвіст залишився в його руці, а ішак зник, мов і не було.

Вискочив казі на вулицю, щоб наздогнати того, хто продав цю чудернацьку тварину, та в цей час прибіг посланець і запросив його до візира в гості.

Почув казі, що йому випала така честь, одягнувся у святкове вбрання й пішов у гості. Але в палаці у візира він сидів невеселий.

— Чого ти такий сумний? — запитав його візир.

— Та якийсь пройдисвіт продав мені ішака,— розповів казі,— а я прив’язав його в хліві. З доброго дива ішак просунув морду в щілину й хтозна-де подівся.

— А хто продав тобі того ішака? — поцікавився візир.

— Та оце, як ішов до тебе, начебто бачив його біля твоїх воріт,— відповів казі.

Візир одразу ж послав до воріт слуг, і вони привели Лисого в дім.

— Це ти продав ішака казі? — спитав його візир.

— Ні,— каже йому Лисий. Тоді казі вийняв із кишені розписку й гнівно крикнув:

— А це чия розписка?

Гості дивляться на розписку, а то не розписка, а карта для гри.

От Лисий і каже:

— Та це не казі, а гуляка. Самі ж бачите, що він носить у кишенях. Брехун він та й годі. Хіба ви чули, щоб ішак та виліз через щілину?

Дивуються гості, а казі сидить увесь червоний від люті.

— Я не брешу,— клянеться він.— Ось у мене хвіст від того ішака.

— Покажи! — мовить Лисий.

Сунув казі руку за пазуху і замість хвоста витяг саз.

Тоді Лисий і каже:

— Ось бачите! Хіба я не казав, що він брехун і гуляка?!

Казі геть розгубився.

— Коли так, — мало не плаче казі, — то я покажу ту підкову ішака, яку ти мені дав на додачу.

Він сунув руку в кишеню і знову замість підкови вийняв карту.

Тоді гості в один голос сказали:

— Казі — брехун і пройдисвіт.

Відпустив візир Лисого, а казі наказав, побити й вигнати з дому.

Тим часом Лисий пішов у дім казі, набрав усякого добра, яке заборгував йому казі, й повернувся додому.

 


[1] К а з і — суддя у мусульман.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up