Мишеня і кіт

Жили собі мишеня і кіт. Якось висунулося мишеня з нори та й каже:

— Побратаймося, друже!

— Не буде з тебе брата,— відповів кіт.

— А чому? — здивувалося мишеня.

— А тому, що ти боягуз, злодій та й ще шкідник.

— Твоя правда, я трохи боязливий, але не злодій і не шкідник,— відповіло мишеня.

Усміхнувся кіт та й питає:

— А хіба не ти прогризаєш мішки й тягаєш борошно й зерно?

А мишеня й каже:

— А ти, брате кіт, хіба нічого не їси? За святим духом живеш?

— Я спочатку нявкаю, прошу, щоб дали мені поїсти, і хазяїн кидає мені шмат м’яса і хліба. А ти нікого не просиш, береш усе, що погано лежить.

Довго брав на кпин кіт мишеня, а потім каже:

— Гаразд, потоваришуємо.

Але знай: обдуриш мене — начувайся, я тебе з’їм.

Мишеня зраділо й стали вони жити разом. Якось мишеня сказало котові:

— Брате кіт, надворі осінь, стоїть гарна днина, харчів удосталь. А невдовзі зима, намете снігу, важко буде жити. Припасімо на зиму харчів.

— Хай буде так,— погодився кіт.

— Знаєш, брате кіт,— сказало мишеня,— мене приб’ють, якщо я візьмуся за це діло. Краще буде, як ти ходитимеш по хатах. Побачиш, де масло колотять, нявкнеш — дадуть тобі грудочку. Отак і запасешся на зиму.

Кіт і на це пристав. Назбирав багато масла. Знайшли мишеня і кіт горщик, поклали туди масло, віднесли в сад і закопали під деревом.

Минув якийсь час. Зима ось-ось настане. Не витерпіло мишеня, обдурило кота.

— Братику кіт,— каже воно,— сьогодні ім’я дають моєму двоюрідному братові і мене запросили в гості, дозволь мені піти.

— Іди, та повертайся мерщій,— дозволив кіт.

Попрощалося мишеня з котом і вийшло з дому. Подалося

мишеня прямісінько до схованки, розгребло землю, поїло трохи масла, знову закидало яму землею й повернулося додому.

— Як же назвали твого двоюрідного брата? — спитав кіт.

— Трішечкою,— відповіло мишеня.

— Нехай буде щасливий,— сказав кіт.— Гарне ім’я. Але ж що воно означає?

— Брате кіт, я сам ще не доберу, що воно означає. Ось невдовзі даватимуть імена двом іншим моїм братам, отоді я тобі й скажу, що означають усі імена.

Минуло кілька днів. Мишеняті знову захотілося поїсти масла.

— Брате кіт, сьогодні мене запросили до другого двоюрідного брата, я мушу піти — рідня сердитиметься, як не піду. Дозволь.

Дозволив кіт мишеняті піти й цього разу. Мишеня на радощах побігло до дерева, відкопало горщик, від’їло масла до половини горщика, знову закопало його й повернулося додому.

— Як назвали твого двоюрідного брата? — спитав кіт.

— Половинкою,— відповіло мишеня.

— Дивні імена дає твоя рідня,— промимрив кіт.

Минуло ще кілька днів. Бачить мишеня, надворі зовсім стало зимно, незабаром випаде сніг, замете все довкола — не знайти тоді йому горщик.

— Брате кіт, відпусти мене до третього двоюрідного брата. Не можна кривдити родичів. Дозволь піти останній раз, — благало мишеня.

— Брате мишеня, я не проти, іди, тільки не барися — нудьгую я без тебе.

Мишеня побігло до дерева, відкопало горщик, з’їло все масло, закопало порожній горщик. Повернулося додому.

— То як назвали твого третього двоюрідного брата?

— Дінцем,— відповіло мишеня.

Здивувався кіт, усміхнувся.

— Чого ти усміхаєшся, брате кіт,— спитало мишеня,— не подобається тобі це ім’я?

— Знаю я, що всі імена мають якесь значення. Але значення цих імен я не розумію,— відповів кіт.

— Зрозумієш, коли зазирнеш у горщик,— сказало мишеня.

— Що це ти бовкаєш, брате мишеня?! — вигукнув кіт.— До чого тут горщик? — І згадав кіт про горщик масла. — Добре, що ти нагадав мені про горщик. У нас же у схові цілий горщик масла, ходімо та поглянемо, як воно там.

— Втомився я, брате кіт,— відмовлялося мишеня,— завтра навідаємося.

Погодився кіт. Полягали вони спати. А вранці кіт каже:

— Вставай, ходімо та поглянемо, як там наше масло, брате мишеня.

Хотіло мишеня і цього разу відкараскатися, але кіт наполіг на своєму. Пішли вони до дерева, відкопали горщик, аж він порожній.

— Ой, хитрун, це ти з’їв масло,— розсердився кіт.

А мишеня сказало, що сам кіт з’їв масло.

— Та як би я з’їв стільки масла? — здивувався кіт.

— Спочатку трішки, потім до половини, і нарешті до дна,— пояснило мишеня.

Тепер кіт усе зрозумів.

— Я ці слова чув,— сказав кіт.— Ось як ти ходив до двоюрідних братів. Ти з’їв масло, а я з’їм тебе.

— Але ж ми друзі, брате кіт,— відповіло мишеня.— Друзів не їдять.

— Авжеж, друзів не їдять,— погодився кіт.— Але пам’ятаєш, ми з тобою домовлялися, що коли ти мене обдуриш, будеш красти, я тебе з’їм. Ось так, ти не позбувся своїх поганих звичок, тому й загинеш. Ти з’їв масло, а я з’їм тебе.

Кіт кинувся на мишеня й проковтнув його.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up