Жили собі колись дід та баба, і була у них дочка. Коли дочка виросла, дід та баба почали замислюватися: якого б їй нареченого знайти?
— Віддам її заміж за найдужчого на світі,— сказав дід.
І от, щоб знайти найдужчого, дід вирушив у дорогу. Довелося йому якось іти по кризі. Крига була слизькою, дід посковзнувся і впав.
Розсердився дід і говорить:
— Еге, криго, ти, здається, найдужча! Інакше не пощастило б тобі так швидко звалити мене з ніг. Будь нареченим моїй дочці!
Крига й каже у відповідь:
— Коли б я була дужою, то не танула б від сонця.
Тоді дід пішов до сонця та й каже:
— О сонце! Від тебе тане крига. Отже, ти дужче за неї — будь нареченим моїй дочці!
Сонце відповідає:
— Коли б я було дужим, хмара б не могла закрити мене.
Тоді дід пішов до хмари.
— Хмаро! Хмаро! Ти закриваєш навіть сонце, будь нареченим моїй дочці!
Хмара відповідає:
— Коли б я була дужа, дощ не пробивав би мене наскрізь.
Дід пішов до дощу і каже:
— О дощ! Ти, напевне, дужий, ти навіть хмару пробиваєш наскрізь. Будь нареченим моїй дочці!
Дощ і каже у відповідь:
— Коли б я був дужим, земля не випивала б мене до краплини.
Тоді дід припав до землі та й каже до неї:
— О земле! Ти дужча за всіх: ти навіть дощ випиваєш до краплини. Будь нареченим моїй дочці!
А земля й каже:
— Коли б я була дужою, травичка не пробивалася б крізь мене.
Тоді дід пішов до травички і каже їй:
— Травичко! Ти пробиваєшся навіть крізь землю, отже, ти занадто дужа. Будь нареченим моїй дочці!
Травичка відповідає:
— Коли б я була дужою, бик не поїдав би мене.
Дід пішов до бика:
— Гей, бик, ти, як-не-як, дужий — ти поїдаєш навіть траву. Будь нареченим моїй дочці!
Бик відповідає:
— Коли б я був дужий, то ніж не колов би мене.
Дід пішов до ножа:
— Ніж! Ти колеш навіть бика. Отже, ти дужчий за всіх. Будь нареченим моїй дочці!
А ніж каже у відповідь:
— Коли б я був дужим — не вертіла б мною людина, як хотіла. Ні, я не дужий.
— Людина, виявляється, дужча за всіх,— сказав тоді дід і віддав дочку за людину, яка була дужча за всіх.
