Зустрілися якось навесні ведмідь, вовк, собака та заєць. Вони поскаржилися один одному на те, як то погано їм жилось узимку: було холодно і важко на прожиття чогось добути. От і почали вони проміж собою раду радити.
— А давайте жити разом, отак воно краще буде! — сказав ведмідь.
Погодились. Поставили собі хатинку в лісі на галявині та й почали жити разом.
Ось одного разу ведмідь і каже:
— Друзі, час готуватись до зими: треба нам купити корову. Собака її пастиме. Дивись, на зиму у нас і буде батман[1] масла.
Всі інші дуже охоче погодились з ведмедем. Того ж таки дня пішли вони на базар, продали шкурки забитої ними звірини і на вторговані гроші купили корову.
Собака щодня виводив корову на галявину і пас її, а вовк щовечора доїв її. Заєць вивідував, де кращий випас для корови, а ведмідь розпоряджався всім господарством.
Минуло літо, надійшла вже й осінь, і друзі зібрали повнісінький батман топленого масла.
— Треба батман з маслом поставити на хату, під саму стріху,— сказав ведмідь.— І щоб ніхто поки що не чіпав того масла. А коли прийде зима, будемо брать його потроху та картоплю смажити.
Усі погодились з ведмедем — і батман з топленим маслом взяли й поставили під стріху на хаті.
Якось увечері сиділи всі вони, чай попивали; аж тут раптом у вікно хтось постукав. Заєць відчинив двері.
Дивляться: прийшла лисичка, в одній лапці кумган[2] тримає, а сама така вже то лагідна та тиха. Лисичка низенько вклонилась.
— Здоровенькі були, любі друзі, вечір вам добрий!
Господарі поздоровкались до неї і запросили її чайку попити.
Сіла лисичка до столу та й почала говорити тихенько так та скромно:
— Самотня я, живу сиротою. Візьміть і мене до себе в свою сім’ю.
— Добре, сьогодні от порадимось, брати чи не брати тебе в нашу сім’ю. Завтра приходь по відповідь,— сказав їй ведмідь.
Лисичка подякувала господарям за чай та й пішла.
— Треба прийняти її. Така вона скромна з себе та тиха,— вирішили господарі.
Другого дня вранці прийшла лисичка, і їй сказали звірі, що вони згодні взяти її у свою сім’ю. І от вона стала жити з ними.
Тримала себе лисичка скромно, до всіх була слухняною
І завше старалась догоджати не тільки що ведмедю чи вовкові! та собаці, а й зайцеві.
Незабаром лисичка пронюхала, що під стріхою на хаті приховано батман з топленим маслом. А любить же лисичка масло! Закортіло їй самій те масло спожити, і щоб ніхто про те не знав.
Нарешті пішла вона на хитрощі — бо інакше не була б вона лисичкою!
Якось увечері лисичка сказала, що піде надвір перевірить, чи добре замкнені ворота. Вийшла вона за двері, підійшла до вікна, постукала в шибку та й питає, змінивши голос:
— А чи вдома лисичка-сирота?
— Вдома, вдома, зараз прийде знадвору,— відповіли їй.
— Скажіть їй, щоб зараз же ішла до нас — треба дати ім’я новонародженому борсученяті.
— Гаразд! — відповіли з хати.
Вернулась лисичка до хати.
— Лисичко! Тільки що приходили запрошувать тебе до новонародженого борсученяти,— сказав ведмідь.
— Ну що ж, треба сходить,— відповіла лисичка.
Налаштувалась вона і вийшла з хати. Походила вона кругом хати, вистрибнула під стріху, знайшла там батман з маслом та й почала маслом призволятись. Наїлась лисичка, скільки сама схотіла, та масла ще багато в батмані залишилось. Ось відпочила вона та й вернулась у хату.
— Чим же там тебе пригощали? — спитали лисичку.
— Смаженою гускою, вареною куркою та маслом,— відповіла лисичка, облизуючи масні губи.
— Яким ім’ям борсученя нарекла? — спитав собака.
— Початком,— відказала лисичка.
Наступного дня лисичка сказала, що їй знову треба йти ім’я давати, а сама вийшла, забралась на хату та й виїла масло до половини батмана.
— Ну, яке ж ім’я ти новонародженому дала? — спитав лисичку заєць, коли та вернулась.
— Половинка,— відповіла лисичка.
На третій день лисичка знову залізла на хату та й з’їла все масло. Геть чисто вилизала вона батман і вернулась додому.
— Яке ім’я нарекла? — спитав у неї ведмідь.
— Рештка,— відповіла лисичка.
Настала зима.
Ось одного разу ведмідь і каже:
— Ну, друзі! Треба внести хоч трохи масла та насмажимо картоплі.
— Давайте, давайте! — радісно погодились усі.
— Сходи, лисичко, та принеси трохи масла,— сказав ведмідь.
Усі вийшли в сіни. Лисичка полізла було по стіні на хату, та впала на землю й прикинулась, нібито не може вона по тій стіні видертися.
— Дуже вже високо, не можу вилізти туди,— бідкається лисичка.
Собака взявся їй допомогти. Підсадив лисичку. От ізлізла вона, та тут всі, хто був унизу, раптом почули з-під стріхи писклявий лисиччин голос:
— А ніякого тут масла немає! Самий тільки батман порожній.
Їй ніхто не повірив. Тоді лисичка скотила вниз порожній батман. Дивляться — ай справді батман порожній.
— Хто ж це, безсовісний, масло пожер? — заричав ведмідь.— В цю ж мить знайти мені розбійника!
Довго вони міркували та радились, як їм того злодія піймати. І ось шо придумав ведмідь:
— Давайте,— каже,— розкладемо багаття, а самі посідаємо навколо нього. У того, хто поїв масло, від вогню це масло розтопиться й потече додолу.
Так вони й зробили: розклали вогнище.
Незабаром біля вогню усі пригрілись і поснули. А саме ж тоді стояли вже перші зимові морози, то через це найміцніш од усіх спав ведмідь.
Тільки одна лисичка не спала. Бачить вона: геть по всьому тілі в неї виступило масло. Злякалася лисичка, що це може викрить її і тоді ніяк їй не минути кари. І от вона придумала свою провину звернуть на ведмедя. Вона стерла з себе масло і' вимастила ним сонного ведмедя.
Коли попрокидались звірі, то побачили: усі такі ж, як і були, сухі, а от у ведмедя — то чисто вся шерсть у маслі.
— Ось хто поїв масло! — закричали звірі й хотіли було покарати ведмедя.
— Стривайте! Тут якась є хитрість! — скрикнув ведмідь.— Треба ще більше розкласти багаття й випробувати всіх знову.
Всі погодились, одна тільки лисичка сказала: «Чи варто ж ото розкладати багаття? Дуже вже жарко буде!»
І знову розклали багаття і посідали всі круг нього. Ведмідь за своєю зимовою звичкою знов захріп. А вовк, собака та заєць прикинулись, що сплять. А на лисичці знову почало проступати масло.
Лисичка, побачивши, що звірі поснули, знов почала витирати на собі масло та мастити ним ведмедя. Тільки побачили це вовк, заєць та собака, іх! як схопляться вони та як кинуться з криком до лисички!
— Ось де справжній злодюга! А вона ще й невинною сиріткою прикидається!
Від галасу збудивсь ведмідь. Йому ж усі тут і розказали, як саме зараз виявивсь злочинець.
— Я не їла масла! Ні! Ні! — виправдувалась лисичка.
Тоді всі накинулись на неї, зв’язали її, підкинули в багаття сухого хмизу, розпалили вогонь ще дужче і почали тримати лисичку над вогнем за хвіст та за лапи. Масло так і потекло на багаття.
Після цього вони побили лисичку мало не до смерті та й сказали:
— Іди собі геть звідси! Щоб і духу твого тут не було! Нема тобі місця в нашій дружній сім’ї.
Лисичка підхопила свій кумган та й подалась світ за очі.
=====================================================
[1] Батман — діжка.
[2] Кумган — глечик для вмивання.
