Пасербиця

В часи давно минулі жила собі одна злюща-презлюща жінка. У неї було дві дівчини: одна — рідна дочка, друга — пасербиця. Пасербицю звали Гульбіка. Мачуха примушувала Гульбіку працювати день і ніч: прясти нитки, скубти вовну, прати білизну. Скільки б Гульбіка не працювала, вона не могла догодити мачусі. Якось їй не сподобалися нитки, які напряла Гульбіка. Мачуха розсердилася і викинула клубок. Гульбіка гірко заплакала і почала шукати клубок. Довго вона розшукувала, але ніде його не було, і вона пішла шукати його на дорогу.

У всіх зустрічних вона запитувала:

— Закотився мій кругленький клубочок, чи ви не бачили його?

— Он у той бік якийсь клубочок котився — твій, напевне, і був,— відповідали їй люди.

Дівчина пішла далі і от зустрілася вона з пастухом, який пас корів.

— Закотився мій кругленький клубочок, чи не бачив ти його? — запитала вона у пастуха.

— Бачив, дочко. Нещодавно покотився он туди — напевне, твій і був,— відповів пастух.

Гульбіка пішла ще далі і зустрілася з пастухом, який пас коней.

Розпитала вона і його. Відповів він так, як і інші.

Гірко плачучи і примовляючи, ішла далі Гульбіка.

— Кругленький мій клубочку, куди ж ти подівся? Чи скоро я знайду тебе! Коли не знайду, як же я повернуся додому? Мачуха моя буде лаяти і бити мене.

Ішла та йшла Гульбіка, а клубочка все не було. Вона йшла степом, потім берегом річки. Пройшла страшними ярами та лісами.

Зрештою настав вечір. Стемніло. Нікого не було навколо. Тільки страшне завивання звірів чути було в лісі.

Раптом Гульбіка побачила попереду вогник. Він ледве мерехтів вдалині. Дівчині, поки йшла вона на той вогник, довелося ще пройти через глибокі яри і густі кущі. Наблизилася вона до вогника і побачила маленьку хатинку. Заглянула у віконце, а там сидить баба і пряде вовну. Дівчинка несміливо зайшла до хати.

— Здрастуйте, бабусю! — привіталася вона до старої.

— Здрастуй, дочко! А чого ти сюди прийшла? — запитала баба.

— У мене, бабусю, закотився кругленький клубочок.

Пішла я його розшукувати і от забрела сюди. Коли я не знайду клубка, то мачуха не пустить мене до хати,— відповіла дівчина.

— Гаразд, дочко, не сумуй даремно,— втішила а стара.— Поживи у мене кілька днів, а там — і додому.

— А що я в тебе буду робити? — запитала дівчина.

— Доглядатимеш мене, стару людину, будеш варити мені обід,— відповіла стара.

— Добре, бабусю,— згодилася дівчина і залишилась жити в старої.

Ранком стара сказала їй:

— Дочко, в коморі е пшоно. Ти стовчи його на борошно і вчини на завтра млинці.

— А як вчинити, бабусю? — запитала дівчина.

— Як вчиниш, так і добре буде. Налий води, всип борошна і розколоти,— сказала баба.

Дівчина стовкла пшоно дуже дрібненько, вчинила тісто дуже добре.

— Бабусю, а як спекти млинці? — запитала дівчина.

— Як спечеш, так і добре буде: хай підгоряють та зробляться, хай коробляться та підгоряють,— відповіла стара.

Гульбіка спекла пухкі млинці, намазала їх маслом і почастувала стару.

Слідуючого дня баба сказала дівчині:

— Донечко, я хочу помитись, треба було б лазню протопити.

— А як же її протопити, бабусю? — запитала дівчина.

— Як протопиш, так і добре буде: поклади у піч дров та підпали,— відповіла стара.

Дівчина добре натопила лазню і вчасно затулила комина.

— Бабусю, лазня готова, як тебе довести туди? — запитала дівчина.

— Тримай за руку, та штовхай у шию,— відповіла стара.

Дівчина обережно підвела стару з місця, взяла під руку, тихо й обережно довела до лазні.

— А як тебе попарити, бабусю? — запитала Гульбіка.

— А ти лупцюй і лупцюй мене держалном віника,— відповіла стара.

Гульбіка попарила її не держалном віника, а його духмяним листям, добре вимила її і одвела до хати.

— Ну, донечко, вже як-небудь напій мене чаєм, а потім підеш додому,— сказала стара.

Гульбіка нагодувала її добре і напоїла солодким чаєм.

— А тепер, бабусю, я піду додому,— сказала дівчина.

— Добре, донечко, іди, тільки перед тим полізь на горище. Там є така зелена скринька. Ти візьми її собі і не відчиняй, поки не зайдеш до своєї хати,— сказала стара.

Дівчина попрощалася з нею, взяла скриньку і, радіючи з подарунка, пішла додому. Коли вона вже підходила до двору, з-під воріт вибігла їхня маленька собачка і загавкала:

— Гав, гав, гав, тітонька ішла помирати, а назад іде живою і багатою!

Гульбіка здивувалася з тих слів І гукнула:

— Іди геть, не говори так! — а сама приголубила собачку.

Собачка не послухала і продовжувала гавкати:

— Гав, гав, гав, тітонька ішла помирати, а назад іде живою і багатою!

Мачуха почула гавкіт собаки і побачила, що пасербиця повернулася додому. Від заздрощів та люті вона трохи не луснула.

Гульбіка зайшла до хати, відчинила скриньку і очам своїм не повірила: вона була повна золота і срібла.

Побачила це мачуха і вирішила: «Хай і моя дочка розбагатіє так само, як і Гульбіка».

Мати взяла клубок своєї рідної дочки і викинула його за двері. Клубок покотився. її дочка почала шукати свій клубок, але не знайшла. Тоді вона, хоч і боязко їй було, вийшла в поле і пішла дорогою. їй, так само, як і пасербиці, зустрічалися пастухи, і вона у кожного запитувала:

— Закотився мій кругленький клубочок, чи не зустрічали ви його?

Їй відповідали:

— Бачили, бачили, он у той бік він котився.

Ішла дівчина, йшла і дійшла до тієї ж баби. І так само залишилася в неї жити.

Якось стара сказала їй:

— Донечко, ти б мені млинців спекла.

— А як їх, бабусю, пекти? — запитала дівчина.

— Як спечеш, так і добре буде: хай підгоряють та зробляться, хай зробляться та підгоряють,— сказала стара.

Дівчина так і спекла. Млинці всі підгоріли й покоробились.

Другого дня стара попросила:

— Донечко, я хочу помитися, треба було б лазню протопити.

— А як її протопити? — запитала дівчина.

— Як протопиш, так і добре буде: наклади у піч соломи та підпали, а коли вона вся вигорить, підкинь ще,— сказала стара.

Дівчина затопила лазню соломою, а не дровами. Не дочекавшись того, поки вийде дим І чад, вона зачинила її. Потім зайшла до хати, щоб повести стару до лазні, і сказала:

— Бабусю, лазня готова, як тебе туди повести?

— Та вже як буде, візьми за руку та штовхни в шию,— сказала стара.

Дівчина так і зробила.

— Бабусю, а як тебе попарити? — запитала вона в лазні.

— Як попариш, так і добре буде. Візьми та побий мені спину держалном віника,— мовила стара.

Дівчина так і зробила. Потім вона, як вела в лазню, так і додому повела стару: тримала її за руку і штовхала в шию.

Коли вони повернулися додому, стара сказала:

— Я, донечко, після лазні пити захотіла. Ти вже напій мене чаєм, а потім підеш додому.

Дівчина якось уже напоїла стару чаєм. Після того вона сказала:

— Бабусю, чи не час мені вже додому йти?

— Іди, дочко, тільки не з порожніми руками. На горищі є така жовта скринька, ти візьми її собі. Тільки не відчиняй її, поки не зайдеш до своєї хати,— сказала стара.

Дівчина взяла жовту скриньку і пішла додому. Коли вона підходила до двору, собачка побачила її, вибігла з-під воріт і загавкала:

— Гав, гав, гав, тітонька йшла, щоб забагатіти, а йде ні з чим!

Мачуха почула собачий гавкіт, дуже розсердилася на неї і навіть побила.

Дівчина зайшла до хати, зламала замок від своєї скриньки і відчинила її.

І що ж вона побачила? Уся вона була сповнена гадюками та жабами. Гадюки з шипінням виповзли з скриньки і почали їх жалити. Мачуха стала кричати, але ніхто не прийшов на допомогу. А собачка не лише не забула образи за те, що її побили, а ще й злорадно приказувала:

— Ти мене побила, Гульбіку кривдила, то хай тебе гадюки жалять!

Вона почала захищати тільки Гульбіку, яка пожаліла і приголубила її тоді, коли собачку била мачуха.

Усіх гадюк, які підповзали до пасербиці, собачка хватала і розривала на куски.

Мачуха і її дочка повмирали від гадючої отрути, а Гульбіка з собачкою залишилися живі і назавжди забули про мачуху.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up