Вдячний заєць

Одного святкового дня батьки послали свого маленького сина покликати гостей: «Клич ось такого дядька, ось такого дідуся, ось такого-то зятя…» І назвали йому так багато різних імен, що зразу й не запам’ятаєш.

Слухняний хлопчик вибіг надвір, але одразу ж і забув, кого йому звеліли кликати в гості. Повернутися ж додому й перепитати він не насмілився. І вирішив: «Покличу я всіх своїх односельчан, може, серед них будуть і ті, кого мені звеліли покликати». І він оббігав, запрошуючи в гості, всі хати по обидва боки вулиць і провулків села. Всі дякували за запрошення і обіцяли прийти. Хлопчик повернувся додому.

Почали збиратися гості. Всі жителі села один за одним зібрались і чекають частування.

Злякались батько й мати:

— Що це таке? Де ж узяти їжі для стількох людей?

Тоді хлопчик признався батькам, що він забув, кого веліли покликати, і тому запросив усе село.

Чекають гості частування. Подають їм на стіл усі запаси їжі, які тільки були в господі. Бачать і батьки і сам хлопчик, що цього замало.

— Сам зіпсував усю справу — сам і виправляй! — з досадою сказали батьки хлопчикові.

Заплакав хлопчик, побачивши, скільки клопоту завдав він батькам. Із слізьми вийшов він з хати і побіг за село, а потім у ліс. Сів там на старому пеньку та й журиться.

Раптом бачить він, що до нього стрибає старий приятель — сірий зайчик. Цього зайця добрий хлопчик виглядів у себе дома, тому що зайчик був сиротою, а потім, коли зайчик виріс, випустив його у ліс Підскакав зайчик до хлопчика та й сів біля його ніг.

Розповів хлопчик зайчикові своє горе. Вислухав зайчик, поворушив довгими вухами, став на задні лапки, взяв хлопчика за руку своїми передніми лапками та й каже:

— Добре, не журись, друже! Йди додому — все буде…

Потім зайчик плигнув убік від хлопчика і пострибав у ліс.

Тільки його й бачили!

Послухався хлопчик зайчика й подався з лісу додому. А там гості вже з’їли й випили все, що знайшлось в господі. Чекають ще і не йдуть. Деякі стали дорікати господарям, що от, мовляв, накликали гостей, а їжі наготовили зовсім мало. Серед гостей були й сердиті люди, ті й говорять:

— Не треба було всіх і кликати, коли частувати нічим!

Глянув в цей час хтось у вікно, злякався і покликав усіх подивитися. Спочатку всі теж перелякались, а потім здивувалися: що ж це таке? Повна вулиця всяких звірів, і всі йдуть у двір, і кожний звір щось тягне.

Ведмеді котять діжки з медом, вовки тягнуть цілі туші м’яса, олені обережно несуть на рогах відра з молоком, тушканчики й ховрахи тягнуть торбинки із зерном, білки й зайці повні кошики різних ягід і горіхів, лисиці в зубах несуть курей та гусей. Це зайчик попрохав своїх лісових друзів допомогти хлопчикові в біді. Зайчик розповів їм, як хлопчик його, зайчика, виглядів і Випустив на волю. Тісно стало на подвір’ї, коли звірі поклали там усю цю їжу. Так само, юрбою, звірі пішли назад із села в ліс. Від здивування гості не могли вимовити й слова.

Батько з матір’ю не знали, що й робити з радощів, а найбільше за всіх радів хлопчик. Три дні і три ночі підряд частували гостей господарі. Коли всі гості розійшлися по домівках, залишилось ще багато різної їжі.

Ось як віддячив зайчик хлопчикові за те, що він його виглядів і випустив на волю. Зайчик був теж добрий.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up