Коза Дорота

Білоруська казка

Були собі дід і баба. І не було у них ніякої худоби. Пішов дід у ліс. Як стукне по березі — вискочила коза біла. Взяв він її за роги й привів додому.

— Ну, бабо, йди доїти!

Вона злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Наступного дня знову дід пішов у ліс. Як стукне по горобині — вискочила коза ряба. Взяв він її за роги й привів додому.

— Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. На третій день знову дід пішов у ліс із сокирою. Як стукне по осиці вискочила коза сива. Взяв він її за роги й привів додому.

— Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу і в хлів загнала. На четвертий день знову дід узяв сокиру й пішов у ліс. Як стукне по ялині — вискочила коза чорна. Взяв він її за роги й привів додому.

— Ну, бабо, йди доїти!

Баба злізла з печі, подоїла козу, загнала в хлів. Тоді на другий день посилає дід старшу дочку пасти кіз. Вона погнала кіз у ліс. Пасла-пасла по моховинню, по болотах, увечері жене додому. А дід став у воротах і питає у кіз:

— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

А кози кажуть:

— Ні, ми не їли й не пили: по кленовому листочку з’їли, по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На другий день виряджає дід другу дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховинню, по болотах. Вони наїлися, як діжки.

Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

— Ні, діду, не їли ми й не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч ногою заштовхнув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На третій день посилає третю дочку пасти кіз. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Ввечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

— Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на дочку, під піч підкинув, ступою закотив, сковородою завісив. На четвертий день погнала кіз баба. Погнала вона їх у ліс, пасла-пасла по моховиннях, по болотах. Вони наїлися, як діжки. Увечері напоїла й жене додому. А дід забіг наперед до них і питає:

— Кізоньки мої милі, чи пили ви, чи їли?

— Ні, діду, не їли ми і не пили, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили.

Розгнівався дід на бабу, під піч підкинув, ступою закотив, сковорідкою завісив, соломкою підпалив. На п’ятий день уже дід сам погнав пасти кіз. Пас-пас по моховиннях, по болотах. Наїлися, напилися, увечері жене додому. А сам забіг наперед і питає:

— Кізоньки мої милі, чи наїлися, чи напилися?

— Ні, діду, не наїлися, не напилися, тільки з’їли по кленовому листочку й по наперсточку води випили!

Дід розгнівався. Узяв загнав їх у хлів, а сам пішов у хату по ножа. Прийшов з ножем у хлів, піймав одну козу і почав лупити. Лупив-лупив, ніж затупив. Пішов у хату гострити ніж, а коза одірвалася і побігла. Бігла-бігла, прибігла у ліс. Чикибрики, і потрапила в лисячу нору. А лисиці нема вдома. Приходить лисиця: — Хто тут є у моїй норі?

— Я, коза Дорота, швбока порота. Як вистрибну рогами заколю, з’їм!

Лисиця сидить і плаче. Біжить заєць.

— Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

Як мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.

— Ну, почекай, може, я вижену?

Прийшов до нори, питає:

— Хто тут у норі?

— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю, з’їм!

Заєць ізлякався і побіг у ліс.

Іде вовк.

— Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить.

— Ну, почекай, може, я вижену?

Прийшов до нори, питає:

— Хто тут у норі?

— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю і з’їм!

Вовк ізлякався й побіг. Після вовка прийшов ведмідь, і він злякався кози.

Летить джміль.

— Чого ти, кумонько-голубонько, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй норі хтось сидить. Заєць гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, ведмідь гнав не вигнав.

— Ну, ходім же, може, я вижену?

Вона привела його до нори, він питає:

— Хто тут у норі?

— Коза Дорота, півбока порота. Як вистрибну — рогами заколю і з’їм!

А джміль заліз у нору, за луплений бік як укусить… Коза й вибігла з нори. Біжить-біжить, аж стоїть хатка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, стоїть, туди-сюди повертається. Вона в тую хатку — й живе собі. Навела козенят там. Тоді сама пішла їжу шукати, замкнула козенят у хатці й сказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, бо вовк поїсть… Пішла, наїлася й приходить.

— Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

Вони відчинили, коза нагодувала їх і знову пішла.

— Глядіть же, нікому не відчиняйте, бо вовк із’їсть!

Почув вовк, що козенята мекають, підійшов до хатки і каже грубим голосом:

Козенятка, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

А вони кажуть:

— Ні, ти не мати, а ти вовк, мати тоненько співає, а ти грубо. Тобі не відчинимо.

Вовк пішов до коваля і каже:

— Ковалю! Покуй мені язика!

— Клади!

Він поклав язика на колодку, а коваль узяв сокиру, як улупить по язиці обухом — язик і потоншав. Вовк тоді пішов до хатки й каже тоненьким голосом:

— Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

Вони відчинили, він і поїв їх, тільки одне сховалося у дровах. Прийшла мати і каже:

— Дітки, голуб’ятка, відчиніть! Несу горщик сиру, повне вим’я молока!

А козенятко боїться відчинити: воно думало, що вовк. Коза під стіну підкопалася і залізла в хатку.

— Козенятка, голуб’ятка, де ви?

Воно вискочило і каже:

— Вовк поїв тих!..

Вона взяла позбирала їхні кісточки, посушила, в ступі потовкла, вчинила млинці й послала зайця кликати вовка на поминки. Він побіг до вовка.

— Стук-грюк у вовчу хату!

— Чого?

— Послала коза кликати на поминки!

— Ну, почекай, тільки взуюся та помиюся.

Заєць і побіг. А коза каже:

— Ну, чи йде вовк?

— Казав, тільки взується та помиється.

— Ну, біжи по нього!

Заєць побіг.

— Стук-грюк!

— Хто там?

— Заєць!

— Чого?

— Послала коза на поминки кликати!

— Почекай, тільки одягнуся!

— Ну, хутчіш!

Ось вовк вийшов, і пішли вони. Прийшли в хатку. Коза подала млинець вовкові, він узяв. Коза питає:

— Чи смачно?

— Смачно, кумонько-голубонько!

— Ну, я смачнішого дам. Поклади-руки на коліна, очі заплющ, рот роззяв, я тобі вкину млинця.

Вовк сів на порозі, очі заплющив, лапи поклав на коліна, рот роззявив, а коза розжарила сковороду та йому в пельку і вкинула. Ось тобі, вовче…

Джерело: Білоруські казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1987
Перекладач: О. Дек

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up