Козина хатка

Білоруська казка

Сталося це в давні-давні часи. Жив на світі бідняк. Не було у нього ні рідних, ні друзів, ні своєї домівки, ні латки землі.

Надокучило йому на інших працювати, голодувати. От задумав він піти по світу щастя шукати.

Чи довго біднякові збиратися в дорогу? Взяв у руки ціпок, засунув за пояс порожню торбинку і пішов.

Довго йшов він полями та луками й нарешті ввійшов у ліс. А ліс був старий, густий і дедалі все густіший та непроглядніший.

Іде бідняк, а дорога в лісі все глухіша та непримітніша. От і зовсім зникла. Страшно стало біднякові. Рад би вернутись, та не знає, як вибратись з лісу.

Довго блукав він по лісових нетрях і раптом бачить — прогалина! Пішов він туди. Перед ним — простора зелена галявина, а на галявині хатка стоїть — дивна, несхожа на ті хати, які доводилось бачити біднякові.

Підійшов він ближче. Бачить — стіни хатки зроблені з сиру, димар на ній зліплений з масла, а піч — з млинців складена, підвіконники — з цукру. Не довго думаючи, заходився бідняк піч розбирати, стіни колупати та в рот класти.

Наївся бідняк досхочу. Підійшов до підвіконника, щоб цукром поласувати, аж чує — гук у лісі, тупіт! Злякався бідняк. Дивиться — звідусіль збігається на галявину величезне стадо кіз.

Нікуди подітися біднякові. З переляку поліз він під піч і сховався. Чує — прибігли кози.

— Хто обідрав нашу хатку? — промекала найстарша коза.

Ніхто їй не відповів.

— Шукайте винуватця!

Довго кози обшукували хатку, а бідняка так і не знайшли.

Напекли вони млинців, відтопили сиру, масла сколотили й полагодили хатку. На ранок знову пішли кози в ліс, а одну козу лишили стерегти хатку.

Сидить бідняк під піччю. Їсти хочеться, та боїться вилазити. А коза лежить проти дверей, оком не моргне, пильно дивиться.

«Давай нажену на неї сон», — подумав бідняк. І став наганяти на козу сон.

— Спи, очко! Спи, очко! — шепоче він з-під печі.

Дивиться — одне око у кози заплющилось.

— Спи, очко! Спи, друге!

Заснула коза.

Виліз бідняк з-під печі, наївся млинців з маслом та сиром і навіть кусок підвіконника з’їв. Наївся і знову сховався.

Надвечір повернулись кози. Бачать — коза-сторожиха спить, а хатка знов зіпсована. Накинулись кози на сторожиху, колють її рогами, б’ють ратицями.

— Невинна я! — плаче коза. — На мої очі сон нагнали; спочатку на одне око, потім на друге.

Зібрались кози на галявині у велике коло і стали радитись. Порадившись, полагодили хатку і лягли спати.

Вранці знову пішли вони на пасовище, а сторожихою лишили іншу козу, у якої було три ока. А бідняк не знав про це і знову став присипляти козу. Приспав два ока і виліз з-під печі. Та тільки відколупнув він кусок сирної стіни, коза як замекає, та так пронизливо, що всі кози почули її. Прибігли і побачили бідняка!

От старша коза і каже йому:

— Скрутно нам, козам, без пастуха, без людського розуму. Залишайся жити у нас і будь нашим пастухом.

Зостався бідняк у козиній хатці. Пас кіз, доїв, доглядав. Дарував їх таким же біднякам, як і він сам.

Відтоді й розплодились кози по людських селищах і стали служити людям.

Джерело: Козина хатка. Білоруська казка.— К.: Дитвидав, 1960.— 14 с.
Перекладач: З. Супрун

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up