Зустрів якось вовк сороку і сказав їй:
— Давай втечемо. Несила більше жити в цьому лісі!
А сорока питає:
— Що ж тобі не подобається в лісі? Мені тут добре. Їжі повно!
— Ліс хороший, але ж ти бачиш, які тут усі лихі на мене! Де яка шкода вкоїться — все я винен. А від собак і від людей зовсім спокою не маю!
— А куди ти підеш? — знову питає сорока.
— Піду в інший ліс, де мене ніхто не знає, де люди добрі, а собаки лагідні.
— Але ж, куме, хіба ти лишиш тут свої звички й зуби?
— Яка ти дурна! — розсердився вовк.— Де це чувано й видано, щоб лишати звички й зуби?
Тоді сорока сказала:
— Дурна я чи ні, а й там, куди ти йдеш, добра не буде! Звички твої погані і зуби в тебе гострі, отож усі й лихі на тебе!
