Давним-давно жив собі багатій. Був у нього наймит. Дев’ять років працював наймит у багатія, але й досі був у нього в боргу. Не мав бідняк ні худоби, ні навіть собаки.
Одного разу вночі, коли бідняк молотив хліб багатія, при світлі місяця побачив він двох хлопчаків, що збирали колоски й устромлювали їх у снопи, що пов’язав наймит. Коли хлопчаки підійшли до стогу сіна, за яким сховався бідняк, і були вже зовсім близько, він схопив їх.
— Хто ви такі? — запитав бідняк.
— Ми — щастя багатої людини,— відповіли хлопчаки.
— А в мене є щастя? — допитується бідняк.
— Нема в тебе щастя. У тебе є тільки нещастя,— відповідають йому діти.
— Як же мені позбавитися його? — знов питає бідняк.
— Коли закінчиш молотьбу, їдь до міста. Візьми з собою жінку і дітей. В місті трапиться так, що ти копатимеш колодязь. Там ти знайдеш дуже коштовний камінь. Покажи камінь ученим людям. Тоді й до тебе прийде щастя. І ще запам’ятай: коли збиратимешся вночі їхати до міста, побачиш своє нещастя. Воно сидітиме на печі й плакатиме. Візьми його, посади в бочку і закопай там, де ніхто не ходить. Тільки так позбавишся ти свого нещастя,— сказали хлопчаки.
Відпустив бідняк щастя багатія, а сам почав якомога швидше молотити зерно. Закінчивши роботу, почав збиратися до міста. Позичив у добрих людей коней, взяв чотирьох своїх синів, жінку і все своє майно. Сіли вони вночі на віз, а бідняк пішов замикати дім. Коли це чує, хтось плаче. Увійшов у дім і побачив голу дитину, що сиділа на печі й гірко плакала.
— Хто ти? — питає бідняк.
Малюк відповідає:
— Я — твоє нещастя. Я не хочу лишатися тут. Візьми мене з собою.
І дитина вхопилася в бідняка так, що той ніяк не міг від неї відчепитися. Тоді бідняк каже своєму нещастю:
— Гаразд, візьму тебе з собою. Але ти сховайся в бочку, щоб люди не побачили тебе, бо сміятимуться з мене, що я своє нещастя в місто везу.
Сіло нещастя в бочку, а бідняк накрив бочку кришкою і поклав на воза.
Коли під’їхали до міста, почало світати. Зупинив бідняк коней, зліз з воза. Під крутою горою біля плоского каменя вирив яму і поклав туди бочку з нещастям. Засипав яму землею, придавив плоским каменем і поїхав собі далі.
Приїхав бідняк у місто.
На базарі зустрів він людину, яка шукала робітника, щоб вирив їй колодязь.
— Візьми мене в робітники,— попрохав бідняк.— Нема вже чим нагодувати дітей. Скоро скінчаться гроші, що тоді нам робити з жінкою?
Поміркував багатій і погодився. Такий бідний не проситиме багато за свою працю.
Три дні працював бідняк. На четвертий відкопав великий камінь. Сховав бідняк камінь, а наступного дня показав його мудрецю. Уважно подивився мудрець на камінь і сказав:
— Це дуже коштовний камінь. Де ти його знайшов?
Бідняк усе йому і розповів. А незабаром на тому місці, де бідняк знайшов свій камінь, відкрили копальні. А бідняк уславився, розбагатів, навчив грамоти своїх дітей.
Почув про те, що сталося з його наймитом, багатій і дуже здивувався. Поїхав і він у місто, щоб розшукати колишнього свого наймита. Люди показали йому великий кам’яний будинок, де зараз мешкав з дружиною і дітьми бідняк. Зрадів колишній наймит, побачивши старого знайомого.
— Сюди, прошу, проходьте.
Сідайте, пригощайтеся,— запрошує він багатія.
Пригощається багатій м’ясом і вином, запитує:
— Як це ти розбагатів?
Бідняк і розповів йому все, як було. Позаздрив багатій бідняку і вирішив його провчити.
«Ну, стривай! Ось їхатиму я додому і дорогою випущу твоє нещастя. Нехай повертається назад до тебе»,— гадає багатій.
Сказано — зроблено. Розпитав багатій колишнього наймита, де знаходиться те місце, в якому він закопав своє нещастя. Довірливий бідняк і про це розповів багатію. Знайшов багатій високу гору і плоский камінь. Підняв той камінь, розкопав землю, вийняв бочку. Відкрив кришку і побачив нещастя.
— Іди до свого хазяїна,— каже він нещастю,— Твій хазяїн дуже розбагатів. Тобі буде добре в нього.
А нещастя бідної людини і відповідає:
— Ні, не піду я до свого колишнього хазяїна. Він знову жорстоко поведеться зі мною. Я краще з тобою зостануся.
Вчепилося нещастя у віз багатія і поїхало разом з ним додому. Від того часу щастя багатія що не збере багатства, а нещастя розтринькає його. Так і жив заздрісний багатій усе життя з щастям і нещастям. Одно збирало, а друге розтринькувало.
