Одного разу сорока наказала своїм маленьким пташенятам:
— Ви вже дорослі й самі маєте добувати собі їжу.
Сказала так і полетіла разом з пташенятами до лісу підживитися. Проте в лісі пташенята не схотіли самі шукати їжу.
— Краще повернемося додому. Нам було добре, коли ти сама приносила їжу.
— Але ж ви повинні вже самі ловити черв’ячків, метеликів, і я теж колись залишила своє рідне гніздечко. Тоді я була менша від вас,— мовила їм сорока.
— А що як стріла мисливця улучить у нас? — запитали пташенята.
— Цього ви не повинні лякатися. Людина спочатку прицілюється, а потім уже стріляє. Ви встигнете полетіти.
Тоді пташенята кажуть:
— А що як людина поцілить у нас каменюкою?
— Не турбуйтеся, пташенята. Людина повинна спочатку нахилитися і взяти камінь,— каже їм сорока.
— А що як людина триматиме камінь у руці? Що нам тоді робити?
— Якщо ви і про це запитали, то вам нічого боятися,— відповіла сорока своїм пташенятам.
