Мати й донька

Жила собі в аулі бідна вдова, й мала вона доньку — таку гарну, що люди казали: гарніша за сонце. До неї сваталися три товариші: син мулли, син купця та син бідняка.

Одного разу красуня покликала всіх трьох товаришів. Прийшли ті — дівчина й каже їм:

— Ви всі троє кохаєте мене. Не хочеться мені ображати вас, отож дам вам завдання, і тільки той, хто його виконає, одружиться зі мною.

— Скоріше кажи! Скоріше задавай! — вигукнули всі троє.

— Я вийду за того, хто принесе мені найліпший скарб світу.

— Згодні! — відповіли три товариші та й роз’їхалися по далеких краях.

Після довгих мандрів син купця знайшов чарівний кухоль із перлів, вода з якого рятує від смерті.

Син мулли знайшов золоту бурку, на якій можна літати куди завгодно, в будь-який край.

А син бідняка уподобав люстерко, за яке віддав два п’ятаки. Крамар не знав, що воно чарівне, а син бідняка здогадався.

От три товариші після довгих мандрів стрілися й поїхали додому. Дорога лежала далека. Якось синові бідняка захотілося побачити красуню. Подивився він у люстерко й побачив, що вона лежить-помирає, а біля неї батько-мати та родичі плачуть. Син бідняка тут же повідав про це своїм товаришам. Вони теж подивилися в люстерко й побачили, що красуня лежить-помирає. Всі троє одразу сіли на золоту бурку і прилетіли додому. Пішли до дівчини. Син купця дав їй води з чарівного кухля — і дівчина одразу одужала.

Засперечалися товариші. Син мулли, що дістав золоту бурку, сказав так:

— Якби не моя бурка, то ми вчасно не встигли б — і дівчина б померла.

Купецький син мовив так:

— А якби не мій кухоль з диво-ліками, то дівчина б не одужала.

А син бідняка сказав:

— Еге, якби не моє люстерко, то ні ліки, ні золота бурка не допомогли б.

Довго думала мати красуні, а потім сказала:

— Володареві чарівного кухля треба заплатити за ліки, володареві золотої бурки треба заплатити за те, що швидко привіз товаришів, а володареві чарівного люстерка належить моя донька.

Перші двоє не погодилися. Суперечка між трьома товаришами не вщухала.

Тоді красуня мовила:

— Так, ви всі говорите правду: не було б люстерка, ви не побачили б, що я помираю. Не було б золотої бурки, ви вчасно б не прилетіли. Не було б кухля, я б не одужала… Я дам вам нове завдання, і хто перший його виконає, той зі мною й одружиться.

— Кажи, що треба зробити? — гукнули всі троє.

І красуня мовила:

— Принесіть мені таку річ, яку можна їсти і яка, коли зварити її з медом, не посолодшає і смаку свого не втратить, коли ж зварити з олією, не стане жирною, і якщо навіть зварити із свининою, то її може їсти кожний магометанин.

Усі троє замислилися.

Минув якийсь час — і син бідняка прийшов до красуні, дав їй яйце і так мовив:

— Звари його з медом — воно не стане солодшим, звари його з олією — воно не стане масне, і якщо навіть звариш зі свининою, то викинь шкаралупу — і його можна їсти кожному магометанину.

— Я — твоя! — мовила красуня і обняла юнака.

— Ти — моє сонце! Всі зорі сяють заради нас! Місяць нам на щастя світить. Я для тебе народжений, а ти — для мене!

Так казав щасливий юнак, ведучи наречену у свій дім.

І відтоді вони живуть дружно й щасливо.

Джерело: Чечено-інгуські народні казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1985.
Перекладач: Станіслав Тельнюк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up