Пастух та жадібний мулла

Був собі мулла. І такий богобоязливий на словах, куди там! Кого стріне, всім одне торочить: «Я за святою книгою —Кораном — живу!»

А поряд з муллою жив пастух. Обридло йому слухати брехню мулли, і надумав він показати людям, що мулла чинить не так, як пишеться у святій книзі, а як йому вигідно.

Прийшов пастух до мулли та й каже:

— У мене здох улюблений собака. Чи не можна його поховати на цвинтарі?

— Хіба можна цвинтар оскверняти? — обурився мулла. — Йди геть, не буду я Коран порушувати!

Пастух прикинувся, що дуже зажурився, й каже муллі:

— Шкода, що Коран цього не дозволяє. Собака мені вірним другом був, отару від вовків охороняв. Я заприсягся, що, коли ховатиму його, пожертвую найліпшого барана. Чи не можна в Корані бодай найменшу стежинку знайти, щоб пронести собаку на цвинтар?

Муллі закортіло баранчиком поласувати, і в нього очі заблищали. Він і каже:

— Чому ж ти одразу не пояснив, що йдеться про вівчарку? Я подумав, що абиякий псисько здох. А для вівчарки, та ще такої славної, не те що стежинка — широкий шлях у Корані знайдеться. Не сумуй, поховаємо собаку на цвинтарі. І не тільки поховаємо, а й камінь з написом священним поставимо.

Зрадів пастух і каже:

— Спасибі тобі, добрий мулло, дуже ти мене втішив! Я зараз же піду, виберу найкращого барана й пожертвую бідній удові та її діткам.

Побачив мулла, що баран не йому дістанеться, та як закричить:

— Нема в Корані стежинки для твого собаки! Була одна — та сама, якою ти до мене прийшов, та й та бур’яном заросла. Хай тобі її розшукають діти отієї удови!

— Вгамуйся,— відповів пастух,— собака мій живий і здоровий. Я тільки хотів перевірити тебе. Віднині я знаю, що заради вигоди власної ти ладен і Коран порушити.

І розповів про все людям.

Відтоді ото й приказка пішла: «Мулла за хабара й собаку на цвинтарі поховає».

Джерело: Чечено-інгуські народні казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1985.
Перекладач: Станіслав Тельнюк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up