Якось у суботу ввечері бідна дівчина пішла в лазню. Допомогла вона помитися стареньким бабусям, і вони дуже дякували їй. Потім дівчина й сама залізла попаритись на горішній приполок.

Аж раптом почувся гамір і дзеленчання, неначе зупинилось кілька панських карет.

Дівчина визирнула в щілину.

Біля лазні зупинилася золота карета, запряжена четвериком баских жеребців, прикрашених золотом та сріблом, як на весілля. Із карети вийшов Ванапаган[1] із дружиною та трьома синами.

Дівчина мерщій зробила хрестик на одвірку і сховалася на приполок. Ступив на поріг Ванапаган, а зайти не сміє, бо на одвірку хрестик. Просить він дівчину:

— Вийди, дівчино, поїдьмо з нами!

— Нема в що одягнутися, не можу вийти! — відповіла дівчина.

— Я принесу тобі вбрання. Скажи, голубко, яке ти бажаєш? — улещував її Ванапаган.

А мишка із закутка повчає сироту:

— По одному, сестричко, по одному!

— У мене немає шовкової сорочки! — сказала дівчина.

Дружина Ванапагана запитала в синів:

— Хто з вас найстаранніший?

Озвався найстарший:

— Я наче вітер!

Середній каже:

— Я наче вода!

Найменший відповідає:

— А я тут і там!

Ванапаган наказав найменшому синові збігати додому\ по сорочку:

— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
неси з дому шовк-сорочку,
візьмеш дівчину за жінку!

Син, наче оком змигнув, зник і невдовзі повернувся із шовковою сорочкою.

— На тобі, дівчинко, шовкову сорочку! Тепер ходімо з нами,— прохає знову Ванапаган.

— Не можу вийти, бо немає в мене золотої спідниці,— сказала сирітка.

Ванапаган знову:

— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
золоту неси спідницю,
візьмеш дівчину за жінку!

Син вихором помчав додому і повернувся із золотою спідницею.

— На тобі, дівчинко, золоту спідницю! Тепер поїдьмо з нами! — каже Ванапаган.

— По одному, по одному! — пропищала мишка знову.

— Не можу вийти, немає в мене квітчастого пояса! — відповіла сирітка.

А Ванапаган загадує синові:

— Поспішай, мій сину, прудко, швидше леготу і річки, принеси квітчастий пояс, візьмеш дівчину за жінку!

Син, як вітер, злітав додому й повернувся до лазні.

— На тобі, дівчинко, золотий пояс! Ходімо тепер з нами! — править своєї Ванапаган.

А сирітка знову:

— Нема в мене черевичків!

За мить принесли гарненькі черевички.

Та сирітка все не виходить, а, за порадою мишки, просить принести ще й прикраси.

А тим часом вже й до ночі недалеко.

Вийшла сирітка із лазні наче королівна — в пишному вбранні, золото й срібло сяють у світлі місяця.

— Сідай у карету! — влесливо запрошує Ванапаган. А дівчина відповідає:

— Куди я сяду! Там же порожньо!

Ванапаган здивувався:

— Тут подушечки найліпші —
пір’я в них м’яке, шовкове!

— Не звикла я на м’яких, шовкових подушках сидіти. Намостіть у кареті пахучого сіна!

Ванапаган звелів синові:

— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
принеси духмяне сіно,
не просте — м’яке, шовкове,
візьмеш дівчину за жінку!

Син помчав, як вітер, і негайно повернувся.

Але в ту ж мить заспівав півень, і Ванапаган разом із дружиною, синами, каретою й кіньми' ніби крізь землю провалився. А сирітка в злоті-сріблі залишилася стояти на порозі лазні.

Коли на другий день дочка заможного хуторянина побачила на сирітці таке розкішне вбрання, то тільки й думала про те, де б і собі роздобути таку одежу.

Наступної суботи ввечері вона залишилася в лазні сама.

Незабаром почувся тупіт і дзенькіт, і перед дверима зупинилася карета.

Ванапаган став на порозі лазні й каже солоденько:

— Вийди, дівчинонько, поїдьмо з нами!

А хуторянка у відповідь:

— Не маю в що одягтися!

— Я принесу тобі вбрання, тільки скажи яке!

— По одному, сестричко, по одному! — пропищала миша з кутка.

— Ану замовкни, причепо! — закричала на мишу хуторянка й стала перелічувати, що їй треба.

— Поспішай, мій сину, прудко,
швидше леготу і річки,
неси з дому шовк-сорочку,
золоту візьми спідницю,
та барвистий поясочок,
та шовковії панчохи,
в коси срібнії прикраси —
візьмеш дівчину за жінку!

Не встигла дівчина оком змигнути, як усе було принесено. Вбралася хуторянка, сіла в карету, та й помчали її в пекло, де вона стала дружиною сина Ванапагана.

[1] Ванапаган — герой гумористичних естонських казок простак великої фізичної сили. Найчастіше так називають чорта.