Вразливий Шустик

Був собі колись на світі маленький веселий гном. Звали його Шустик. Носив Шустик чепурненький синій каптанчик, чорні лаковані чобітки та яскраво-червоний ковпачок, що сидів у нього на голові завжди трішечки набакир. Гномик був лагідний, ніколи не журився і не цурався ніякої роботи. Щоправда, мав він одну ваду: був надзвичайно вразливий і довго не прощав кривди…

Та це тільки приказка, а казка далі буде.

Отож занадився Шустик до дядечка Чомутака, в якого куховарила добра бабуся Клюзере. І так гном її полюбив, що став уночі робити за неї всю роботу: кухню підмітав, посуд мив, сковороди та чавунці чистив, каструлі та мідні тази до блиску натирав ще й сумлінно змітав порох зі старих дубових шаф, буфетів і стільців.

Було, як усі поснуть, шусне гномик у дім, скине свій синій каптанчик і ну трудитися не згортаючи рук. А як упорається з усім, сяде на гладенький теплий камінець біля самої печі, поп’є з глечика теплого молока і, підперши голову рукою, слухає, немов зачарований, нескінченну пісню свого приятеля-цвіркуна.

Старенька Клюзере не знала, як і дякувати Шустикові, і годила йому як тільки могла: лягаючи спати, неодмінно лишала в печі трохи жару, щоб і в кімнаті було тепло, і камінець не нахолоняв. А на столі завжди ставила для Шустика глечик свіжого молока з густими вершками.

Щоночі чекала стара куховарка свого турботливого помічника, а коли той приходив, Клюзере милувалася на його охайну роботу. Одне лиш було прикро: ні разу не довелося їй побачити в напівтемній кухні Шустикове обличчя. Надто крихітний він був — такий, як долоня, не більший,— та ще й ковпачок, що звисав на лобик, заважав його розгледіти.

Отак жили всі вони в мирі та злагоді… Тільки спіткало їх горе: померла від старості Клюзере. Пожурився, пожурився хазяїн та й узяв у дім замість старої бабусі нову куховарку — сміхотливу пустунку Агнес. Знову Шустик став навідуватися до дядечка Чомутака та допомагати на кухні. І, треба сказати, полюбив він нову куховарку не менш, ніж любив колись добру Клюзере. Подобалися Шустикові і її дзвінкий сміх, і її веселі жартівливі пісні. Здавалося йому, що навіть старі каструлі та мідні тази дзвенять у неї в руках веселіше, ніж досі.

Все було б гаразд, якби не спало якось на думку Агнес недобре пожартувати з своїм працьовитим приятелем. Розпекла вона в печі камінець, поклала його на місце, а сама шмигнула в постіль та й підглядає за гномиком.

Поробив гномик усю роботу, одягнув каптанчик і, взявши глечика з молоком, подріботів до свого камінця. Сів гномик на камінець та враз як підскочить! Вислизнув у нього з рук глечик і на дрізки розбився, а сам Шустик прожогом кинувся до дверей, перекидаючи тазики, каструлі, сковороди та інше кухонне начиння.

Побачила Агнес, що накоїла, схопилася з ліжка і ну кликати гномика:

— Вернися, Шустику! Вибач мені, нерозумній, що я так зле пожартувала з тебе. Вернися, Шустику! Пробач мені, якщо можеш!

Та було пізно. Не захотів Шустик простити їй того безглуздого жарту і зник хтозна й куди.

І пішло все в домі дядечка Чомутака шкереберть: у кімнатах порох та павутиння, на кухні — брудний посуд, іржаві тази, нечищені сковороди… Хоч як старалася Агнес дати всьому лад, нічого в неї не виходило. Ось тоді-то й збагнула вона, що значить скривдити доброго гнома! Невесело стало їй на душі. Розучилась вона співати й сміятися і щораз частіше мовчала та супилась. Та й дядечко Чому так почав скоса позирати на куховарку: чого це, мовляв, у неї нічого не клеїться?

Змовчала Агнес, ні слова не сказала хазяїнові про свою безглузду витівку, а згодом забрала свої речі і пішла геть із села. Що ж, сама винна!

Як тільки вона пішла, Шустик знову повернувся до дядечка Чомутака. Правда, в будинку він більше не з’являвся і хатньої роботи не робив, зате припало йому до душі коней порати. Щоночі ходив він у стайню і брався до діла: вівса коням засипав, напував їх, чистив, розчісував хвости й гриви, а потім, помилувавшись на свою роботу, зникав у нічній темряві.

Здогадувався, звичайно, дядечко Чомутак, що все це Шустикова робота. Отож і вирішив він якось віддячити малюкові. Але як це зробити, коли Чомутак його навіть не бачив ніколи?

Покликав Чомутак до себе конюха і звелів вистежити вночі маленького гнома:

— Коли з’явиться Шустик у стайні, негайно поклич мене, зрозумів? Та гляди не сполохни його ненароком.

Вислухав конюх хазяйську настанову і причаївся вночі біля стайні. Довго чекати йому не довелося. Якраз опівночі рипнули в стайні двері, і в тьмяному місячному сяйві з’явився крихітний гном у синьому каптанчику, в чорних лакованих чобітках і в червоному ковпачку. Не встиг гном і кроку ступити, а конюх — хап! — і зірвав ковпачок з його голови. Підскочив Шустик та як закричить на конюха:

— Негайно віддай ковпачка, бо лихо тобі буде: оберну тебе на віслюка!

— За що? — зареготав конюх.— Не віддам я тобі ковпачка, доки хазяїн не прибіжить та не подякує тобі за приязнь…

— Віддай ковпачка! Чуєш? — ще дужче розгнівався Шустик.

Та не послухався його конюх, а поки бігав по хазяїна, Шустика і слід прохолов. Розпитав дядечко Чому так конюха, що там трапилося. Той і розповів усе як було. Розлютився дядечко Чомутак, вилаяв конюха за його безглузду запопадливість і, сердитий, спати пішов.

Наступного ранку вийшов дядечко Чомутак у двір, бачить: стоїть під стайнею якийсь клишоногий віслюк. Приголомшений Чомутак роздивився віслюка з усіх боків, і йому сяйнуло:

— Та це ж витівки Шустика! І віслюк цей — не віслюк, а. мій конюх. Еге, помстився Шустик за свій червоний ковпачок… Треба б його десь відшукати та повернути гномикові.

Довго Чомутак шукав ковпачка, а той наче в воду впав. Не день і не два минуло, поки знайшовся ковпачок на гілці високого дерева — очевидно, сам конюх і закинув його туди.

Узяв дядечко Чомутак ковпачка, почистив його гарно щіткою та й поклав на видноті. А коли на ранок зайшов у стайню, то побачив, що червоний ковпачок десь зник, а біля коней його конюх стоїть. Усміхнувся дядечко Чомутак, однак нічого не сказав-, а лише подивився на вичищених, аж лискучих, коней і вийшов у двір…

От бачите: хіба можна кривдити добрих і працьовитих помічників?


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up