Дванадцять місяців

Грецька казка

Жила-була жінка, вона мала п’ятеро дітей. Злидні обсіли їхню хату. Не знала жінка, як далі жити. А навпроти жила багата сусідка, також із п’ятьма дітьми. От бідна найнялася раз на тиждень у багатої місити тісто, але та ні копійки не платила їй за роботу. Діти бідної росли та гарнішали, а діти багатої були немічні, на лиці бліді.

— Чим вона їх годує, що вони такі випещені? — заздрила багата.

— Вона пече своїм діткам пиріжки із твого тіста,— якось сказала їй сусідка.

— Як це?! — оскаженіла багата.

— А так, замісить тобі тісто, а залишки не зшкрібає із рук — так і повертається додому.

— Добре, що ти мені розказала, ось я нагодую її діток!

Наступного дня багата примусила бідну помити руки перед тим, як іти додому.

— Чим я тепер годуватиму дітей? — заплакала жінка, повернувшись додому.

Бідолаха взяла торбину і пішла в ліс по ягоди. А там її застав дощ. Жінка довго бігала, шукаючи схованки, коли бачить — вдалині хатина. «Яка я щаслива,— подумала вона.— Хоч зігріюся трохи».

Зайшла вона в хатину, бачить: за великим столом сидять дванадцять чоловіків — обідають.

— Здрастуйте І — сказала жінка.— Я дуже змерзла. Дозвольте у вас погрітися.

— Проходь,— відповіли ті, а коли жінка трохи відійшла, вони запросили її до столу.

— Красно дякую! — мовила вона й сіла до гурту.

Один присунув їй хліб, другий м’ясо, третій сир, четвертий пригостив фруктами.

Попоївши, жінка ще раз подякувала. Тоді дідок у кожусі питає:

— Чи кривдив тебе місяць Лютий?

— Ні,— відповіла жінка лагідно,— я зовсім на нього не серджусь. Він щодня збільшує дні, а ночі скорочує. А які то дні — сонячні, аж сліпучі! У Лютому з-під снігу пробиваються перші квіти. Лютий — дивний місяць!

— А Березень? — спитав смаглявий хлопчина.

— Гарний, дуже гарний! У Березні пробуджується вся природа: небо стає голубим, а вітер такий теплий та ніжний! Скрізь кипить робота.

— А Квітень? — усміхнувся інший парубок.

— Хіба може Квітень бути поганим місяцем? У Квітні сходять посіви. Від осені до весни жито встигає пробитися всього на один вершок. Хіба не чув, як кажуть: «За п’ять місяців на вершок виростає, а за місяць — на п’ять вершків»? Це про Квітень. Хіба після цього не будеш його любити?!

— Тоді, може, тобі не подобається Травень? — спитав хлопець у віночку з троянд.

— Як же не любити Травень! — весело вигукнула жінка.— Хіба ти забув, як він уквітчує всю землю; а які дерева, луки; а травневі пахощі, а солов’ї, що заливаються співом уночі? Пречудовий це місяць!

— Зате Червень не має стільки квітів! — заперечив білявий хлопчина.

— У Червні достигає пшениця і жито, різні овочі. Червень — благодатний місяць!

— А що ти скажеш про Липень? — спитав інший хлопчина.

— Хіба ти не знаєш? — здивувалася жінка.— Він збирає молотників на токи, наповнює млини зерном, печі хлібом. А які дні погожі у Липні! Одежі теплої не треба. А бідному. чоловікові зовсім добре. Якщо немає чого взути, може й босий ходити.

— А Серпень? — спитав чорнявий.

— Це справжній місяць! — не вгавала добра жінка.— Гілля гнеться аж до землі від солодких плодів! Диво, а не місяць! Хай здоровий буде!

— А як тобі Вересень? — спитав інший.

— Гарний, дуже гарний. Всі йому раді, бо з ним приходить час збирати виноград, інжир, квасолю, кукурудзу. А дні його п’янкі, як чорна виноградина.

— А що кажуть люди про Жовтень? Він їм подобається? — мовив ще один.

— Звичайно, любий мій, як же їм не любити цей місяць! У Жовтні люди збирають маслини, роблять із них олію. Що може бути кращим? Ми щороку з нетерпінням ждемо і Жовтень, і Листопад. Ми раді і цим місяцям.

— Але люди, мабуть, не дуже люблять зимові місяці,— обізвався дід, закутаний у теплий кожух, біля якого сидів іще старіший, також у кожусі.

— І ці місяці приносять втіху,— сказала біднячка,— бо як почнуть вони мести снігами, напускати морози, то люди збираються вдома, сидять біля груби і відпочивають від великих справ: розказують казки, різні небилиці, пригоди. Кращий відпочинок навряд чи знайдеш! Сніг укриває землю і зігріває озимину. Зимові місяці такі ж гарні, як усі інші. Вони роблять добру справу… Спасибі вам за хліб-сіль, пора мені додому,— закінчила жінка і встала.— Діти, мабуть, заждалися… Адже я їх самих залишила, бідолашок…

— Зачекай,— звернувся до неї найстарший і шепнув щось парубкові, який сидів поруч. Той узяв у жінки торбину, вийшов в іншу кімнату і незабаром повернувся.

— Візьми свою торбину,— мовив найстарший,— та гляди, розкриєш її тільки вдома.

Прийшла бідна жінка додому, висипала все із торбини, а там — золото! Воно тільки зверху було прикрите ягодами. Жінка дуже зраділа. Потім пішла на базар, купила хліба, сиру. Того ж дня, повечерявши, щаслива жінка із дітьми повкладалися спати. А другого дня вона купила два мішки зерна, віслюка та й поїхала до млина. Там її зустріла багата сусідка. Подивилася підозріло та й питає:

— Що це в тебе?

— Борошно.

— А чиє?

— Моє!

— Та невже? — здивувалася багата.— А де ж ти взяла? В тебе ж немає грошей!

Бідна жінка розповіла їй усе як було. Багату взяли завидки.

— Ану піду і я,— загорілася вона бажанням,— може, й мені дадуть золота.

Того ж таки дня багачка поспішила до лісу. Знайшла хатину, де жили дванадцять місяців, зайшла всередину. Вони сиділи, як і вперше, за столом, обідали.

— Здрастуйте,— сказала багачка.

— Здорова була! — відповіли місяці.— Що тебе до нас привело?

— Я бідна, нещасна жінка, дайте мені золота! Діточки мої голодні! Таке в мене горе!..

— Не побивайся-бо так! Сідай до столу, попоїж із нами, відпочинь.

Багачка сіла до гурту, попоїла, розговорилися.

— Чи кривдив тебе місяць Лютий? — спитав дідок у кожусі.

— Ще й як! Хай йому грець, лютому кривуляці! Йому тільки дай познущатися над людьми.

— Післязавтра прийде Березень, от люди й зігріються,— втрутився смаглявий хлопчина.

— Зігріємось, де ж пак! Березень — гірший місяць, ніж Лютий. Він кепкує над нами. Ми скидаємо з себе теплу одежу, а тут знову холод! Те ж саме у Квітні, у Травні. Самі лиш дрижаки ковтаємо.

— То, мабуть, ви любите літні місяці? — спитав білявий хлопчина.

— Закляті місяці! — вигукнула багачка.— Спека й пилюка — цього від них можна діждатися. Навіть важко дихати. Тільки піт цілий день ллється. Цур їм, пек їм, тим місяцям!.. Влітку руки ні до чого не лежать.

— На зміну літнім місяцям приходять Вересень, Жовтень, Листопад. Правда, тоді трохи прохолодніше? — спитав старий чоловік.'

— Тоді для нас зовсім пекло! Дощі, вітри, мряка. Хочеться побачити хоч промінчик сонця, та де там! Сидимо в хаті при лампі. Що про них можна добре сказати?

— А зимові місяці? — спитав дід із білою бородою.

— Що з них візьмеш,— відрізала жінка,— вони тільки те й роблять, що збиткуються з людей. Засипають снігом, пускають північні вітри. Що бідному робити, коли немає й поліна в хаті? Дуже погані й злі зимові місяці, старче. Краще б їх не було!.. Ну, а тепер мені час додому.

Дідок щось шепнув парубкові, той взяв у багачки торбину і пішов в іншу кімнату; невдовзі він повернувся.

— Візьми свою торбину,— мовив найстарший,— але гляди, тільки вдома розкриєш.

Багачка, щаслива, подалася додому.

— Чоловіче, діти, ідіть мерщій сюди, побачите, що я принесла! — кричала на радощах. і

Але ні чоловіка, ні дітей вдома якраз не було.

Замкнулася багачка в своїй кімнаті та й висипала все із торбини. А там були гадюки. Кинулися вони на неї і закусали.

Так жорстока, зла жінка знайшла своє горе. А бідна добра жінка жила собі щасливо і виховувала своїх дітей.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up