Гарний парубок

Грецька казка

Давним-давно жив собі добрий, роботящий селянин із жінкою й сином. Та сталося так, що селянин занедужав і вже не міг працювати. Ніде було взяти грошей. Пішла селянинова жінка до сусіда — чоловіка багатого, але злого й немилосердного на вдачу.

— Я дам вам грошей, тільки з умовою,— каже багатій.

— З якою?

— Я вам — гроші, а ви мені — дім і город.

Жінка гірко заплакала.

— А коли підросте ваш син,— вів далі багатій,— хай іде до мене в найми. Ну, то бери мерщій гроші, поки я не передумав!

Що робити біднякам? Продали вони багатієві дім та город…

Але грошей вистачило ненадовго.

Якось уранці каже бідний селянин багатому сусідові:

— Ми домовлялися, що, коли виросте мій син, ти забереш його до себе.

— Заберу, якщо він здоровий та дужий.

— Завтра я приведу його до тебе, і ти сам побачиш, який він здоровий та дужий.

Другого дня привів селянин сина до багатія.

— Як тебе звати? — спитав той.

— Ламброс.

— Бачиш он те височенне дерево? Чи можеш ти вирвати його з корінням?

— Можу,— впевнено відповів парубок.

Схопив він дерево за стовбур, сіпнув і вирвав його з корінням.

— Гарний парубок! — вигукнув багатій.— Я його беру.

Другого дня він послав парубка в поле косити траву. Але це для Ламброса була не робота, а забава. Викосив він траву та й пішов обідати. Наймичка поставила на стіл горщик картоплі, миску риби. Сама ж пішла кликати інших робітників до столу.

А Ламброс тим часом умолов дві хлібини й виїв усе, що було в горщику та мисці. Дізнався про це хазяїн, розсердився й нагримав на Ламброса. Потім послав його обмолочувати жито. Парубок відламав добру гілляку і так уперіщив нею по снопах, що все зерно відразу осипалося. Хазяїн радіє — гарного має наймита. Та коли Ламброс пішов вечеряти, йому нічого не подали.

— Ти з’їв в обід харчів за чотири душі,— сказав хазяїн.

— Але ж я робив за чотирнадцятьох,— відповів Ламброс.— Я хочу їсти!

— Тоді пострибай,— каже хазяїн,— може, й голод пройде.

Минув іще тиждень.

— Що ти хочеш за свою працю? — питає хазяїн.

— Нічого,— відповідає Ламброс,— навіть вам можу дещо дати, якщо, звичайно, схочете.

— А що?

— Не скажу, скоро самі побачите.

— Ну й дива! Виходить, я маю такого гарного парубка, який за свою роботу ще й мені платитиме?!

Справді, Ламброс працював ціле літо на садибі хазяїна: звіз усе зерно до комори, зібрав кукурудзу, бавовну, виноград, продав помідори й кавуни. А щоразу в обід чи вечерю йому давали менше й менше їсти.

Коли скінчилися літні роботи, хазяїн питає Ламброса:

— Ти обіцяв мені щось дати, то чи не віддаси зараз — адже роботу свою скінчив?..

— Аякже,— відказує Ламброс.

Він схопив хазяїна і шпурнув його аж за хмари. А потім привів своїх батьків до садиби багатого сусіда й мовив:

— Цей дім буде ваш назавжди, живіть із миром,

І зажили вони втрьох, горя не знаючи.

Минув місяць. Якось уранці сиділи вони в дворі. Коли бачать — щось падає з неба. А то був хазяїн. Так і гепнувся б посеред двору, та, на щастя, приземлився на копицю сіна.

— Ласкаво просимо,— обізвався Ламброс.— Сідайте попоїжте, бо ж, мабуть, добряче зголодніли! А потім забирайте своє сіно, кукурудзу, виноград. Ви вторгуєте більше, ніж дали колись моєму хворому батькові. Тож забирайтеся звідси.

Скупий чоловік зібрав свої пожитки і пішов геть, а Ламброс залишився жити з батьками в його будинку.

Джерело: Грецькі народні казки.— К.: Веселка, 1985.— 160 с.
Перекладач: Василь Степаненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up