Три парубки і три дівчини

Грецька казка

Три парубки дізналися, що в криниці сидять три дівчини, і вирішили витягти їх звідти.

— Менший одружиться із меншою дівчиною, середній із середньою, а старший візьме старшу дівчину,— домовилися парубки.

От спустився старший по вірьовці в криницю. Спочатку витягли меншу дівчину, потім — середню, а коли прийшла черга старшої, вона й каже:

— Піднімайся спершу ти, а потім я, бо коли вони побачать, що я красивіша від інших, то залишать тебе в криниці, а самі домагатимуться моєї руки.

Парубок ніяк не хотів підніматися перший. Тоді дівчина каже:

— Я знаю — вони більше не спустять вірьовку. Візьми ось два горіхи. В одному ти знайдеш сукню, на ній буде зоряне небо, у другому — сукню, на якій буде уквітчана земля. Сукні будуть пошиті без голки і не матимуть шва. Повз тебе пробігатимуть дві вівці — одна чорна, друга біла. Якщо впіймаєш білу вівцю, вона винесе тебе на білий світ, якщо чорну, вона віднесе тебе у підземний світ.

Витягли парубки старшу дівчину з криниці — і розгубилися, така вона була красива. Кожному захотілося з нею одружитись. Вірьовку вони більше не спускали.

Середній став наполягати, щоб старша дівчина вийшла за нього заміж, але та все зволікала час. Минали дні. Якось дівчина зажурено каже середньому:

— Я згодна, та спершу дістань мені дві сукні. На одній сукні хай буде зоряне небо, на другій — уквітчана земля, і щоб сукні були пошиті без голки і не мали шва.

Вона знала, що ці сукні може принести тільки старший.

Давайте подивимось, що робить парубок, який залишився в криниці.

Він ждав, що йому спустять вірьовку,— та даремно.

Парубок сховав за пазуху два горіхи й знову став чекати. Бачить, біжать дві вівці. Коли наблизилася біла вівця, парубок кинувся до неї, та не впіймав. Коли підбігла чорна — він упіймав її.

Та вівця віднесла його в підземний світ і скинула на дерево. На дереві в гнізді сиділи пташенята і зі страхом дивилися на змія, що наближався до них.

Тоді ще звірі говорили. От пташенята й почали просити парубка:

— Врятуй нас од ненажерливого змія!

І парубок убив змія. Аж бачить — летить великий птах. То була мати пташенят. Побачила біля своїх дітей парубка і кинулась на нього, бо думала, що той хоче їх убити. А пташенята давай просити матір:

— Не кривди парубка, це він урятував нас од ненажерливого змія!

Щороку пташина мати виводила пташенят, та змій приходив і поїдав їх.

— Дякую тобі, парубче, за твою доброту,— мовила пташина мати.— Чим я можу тобі віддячити?

— Якщо можеш, винеси мене на білий світ,— сказав парубок.

— Гаразд. Приготуй сорок овець, сорок бурдюків води; складеш усе це на мене — та й полетимо.

Парубок так і зробив: склав на пташину матір сорок овець, сорок бурдюків води, і вони полетіли. Коли та казала: «Кра!»,— парубок давав їй м’яса, коли казала: «Кру!»,— давав води. Так і летіли.

Скоро м’ясо скінчилося. Аж тут почулося:

— Кра!

Що робити? Відрізав парубок шмат м’яса від своєї литки і дав пташиній матері.

Так вони вилетіли на білий світ. Зупинилися біля одного міста. Пташина мати виплюнула шматок м’яса й притулила парубкові до ноги, щоб загоїлась.

— Спасибі тобі за дітей,— сказала на прощання пташина мати та й полетіла назад.

Пішов парубок у місто. Перший, кого він зустрів, був торговець. Парубок попросився до нього на роботу.

— Гаразд,— радісно відповів торговець.

Минали дні. Бачить парубок, що хазяїн його зажурений, та й питає:

— Що трапилось, хазяїне? Чому ти такий смутний?

— Як же не сумувати? Замовили мені дві сукні: на одній щоб було зоряне небо, на другій — уквітчана земля, і щоб сукні були пошиті без голки й не мали шва.

— Не журися! Принеси мені пляшку вина, цукерок, ізюму, і за ніч я тобі все зроблю.

Торговець не повірив парубкові, але приніс усе, що той просив. Парубок замкнувся в кімнаті, з’їв ізюм, випив вино, а потім розбив перший горіх. Витяг звідти сукню — на ній було зоряне небо — і повісив її на цвях. Вся кімната засяяла. Парубок розбив другий горіх і дістав сукню, на якій була уквітчана земля — стало в кімнаті весело. І цю сукню він повісив на цвях. Вони були пошиті без голки й не мали шва.

Побачивши вранці сукні, торговець розгубився — він не вірив своїм очам. Того ж дня одніс сукні нареченій, і вона зрозуміла, що парубок її — на білому світі.

Готувались до весілля. Скрізь радість, музика, танці. Пішли на весілля і парубок з торговцем. Сіли за стіл. Глянув парубок на дівчину, глянула дівчина на нього — і вони впізнали одне одного.

Коли вже поїли, торговець сказав:

— Якщо я візьму виноградну гілку, поставлю її тут на столі, а вона випустить листочки, а потім з’являться плоди і відразу дозріють, якщо всі ми скуштуємо цього винограду, тоді наречену віддамо іншому.

Всіх потішало, як це виноградна гілка випустить листочки, а потім на ній з’являться плоди й дозріють і всі скуштують винограду, а тоді віддадуть наречену іншому. Всі згодилися з торговцем.

Торговець узяв виноградну гілку, поставив її посеред столу, щось нашіптуючи. І — о диво! — розпустилися листочки, потім з’явився виноград і враз дозрів — жовтий висів, як золоті монети.

Всі скуштували винограду, і торговець знову мовив:

— Наречену забере юнак, що прийшов зі мною. Я їх вінчатиму.

Настала радість, і зажили парубок з дівчиною добре, а ми — ще краще.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up