Заєць та лисиця

Грецька казка

Якось заєць та лисиця йшли лісовою дорогою. Вони дуже зголодніли, а довкруг нічого живого, тільки мороз потріскував.

— Ой-ой-ой,— заскиглила лисиця.— Чи довго ми будемо так мучитися? Всередині бурчить — їсти хочеться!

— А я? — обізвався заєць.— Мабуть, задубію від холоду, і сил немає, щоб погрітися.

Похнюпившись, вони йшли дорогою. Аж бачать — сільське дівча із кошиком іде назустріч. Лисиці й зайцю закортіло подивитися, що там у кошику. Вітерець доніс запах свіжого хліба.

— Зайчику,— каже лисиця,— треба щось придумати, щоб той хліб став нашим.

— Згода! Тільки скажи що, я все зроблю.

— Ляж посеред дороги і прикинься мертвим,— мовила лисиця.— Дівчинка поставить на землю кошик, нахилиться до тебе, а я тим часом схоплю той кошик і втечу. Потім поділимося.

— Добре! — зраділо вигукнув заєць.

Він ліг посеред дороги, вдаючи мертвого, а лисиця заховалася за дерево. Дівчинка, побачивши зайця, поставила кошик на землю і нахилилася, щоб його забрати. Лисиця вискочила із схованки, схопила кошик і дременула в ліс. Заєць — слідом за нею.

— Як гарно все вийшло! — мовив заєць, наздоганяючи лисицю.— Нумо тепер ділитися.

— Ділитися? — здивувалася лисиця.— Це ж я викрала кошик. А ти що зробив?

— Хіба не я допомагав тобі? Хіба не вдавав мертвого? Якби не я, хіба дівчинка поставила б кошик на землю?..

— Не базікай,— відмахнулася лисиця,— дай мені спокійно попоїсти.

Бідолашний заєць не знав, що йому робити. Сів він і похилив у відчаї голову. Аж тут йому сяйнуло.

— Правду кажеш, лисичко,— мовив заєць.— Ти викрала кошик із хлібом, і, звичайно, він твій. Але чого тобі давитися самим хлібом? Тут недалечко є озеро. Якщо наловимо риби, буде в нас царська їжа.

— А як же її наловити? — спитала лисиця.— Я не вмію, та й снасті немає.

— Опусти хвіст у воду. Голодна риба буде чіплятися за нього. Витягай хвіст — і риба твоя. Озерна риба смачнюща!

У лисиці аж слина потекла.

— Та невже?

— Не віриш?! Поспішай-бо — скоро озеро замерзне.

Лисиця побігла на озеро, опустила хвіст у воду і стала чекати..

— Зайчику, любий! — згодом заверещала вона.— Я не можу поворухнутися, мій хвіст примерз. Допоможи мені!

— Спочатку попоїм! — засміявся заєць.— На порожній шлунок і душа смутиться, кажуть люди.

Сів хитрий заєць, з’їв увесь хліб, а потім каже лисиці:

— Не бійся, весною лід розтане — от і витягнеш хвоста. Чекай, розумнице, до весни!

І заєць побіг, залишивши лисицю, прикуту до льоду.

Джерело: Грецькі народні казки.— К.: Веселка, 1985.— 160 с.
Перекладач: Василь Степаненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up