Жабеня та гадючка

Грецька казка

Жили собі дід та баба.

Дітей у них не було. Баба каже дідові:

— От якби нам маля, хоча б жабеня, га?

— Жили б ми тоді щасливо,— відповідає дід.

Не встиг він і оком моргнути, як жабеня стриб через поріг у хату!

— Просимо, просимо,— мовила баба й кинула жабеняті шматок хліба, дала напитися води.

Жабеня наїлося, напилося, сіло в куток і заснуло. Спало, аж поки зайшло сонце. Потім вийшло у двір і просиділо там цілу ніч.

Рано-вранці прокинулася баба і взялася варити кашу. Насипала в горщик борошна, потім відчинила судник, щоб узяти глечик молока. Але молока не було.

Розсердилася баба на діда:

— Це ти, старий випив молоко?

— Я випив молоко? — перепитав дід.— Сама, мабуть, випила! Вари тепер кашу з водою, бо я вже виголодався.

Баба зварила кашу і покликала жабеня снідати.

Другого дня баба знову відчинила судник, аби взяти молока на кашу, але його там знову не було. Глечик був порожній.

— Ти пив молоко, старий? — спитала вона діда.

— Чи ти з глузду з’їхала? — відказав той.— Сама, мабуть, випила, а на мене звертаєш! Вари швидше кашу, бо я голодний.

Баба зварила кашу з водою, а ввечері видоїла козу і хотіла замкнути молоко в судник. Коли звідти голос:

— Не замикайте, бабуню, судник.

Баба заглянула туди.

До неї вистрибнуло жабеня, стало й мовчить.

Баба засміялася:

— Гаразд, не замкну судник, але вранці, коли побачу надпите молоко, будеш бите.

Наступного дня встала баба варити кашу: насипала борошна в горщик — і до глечика.

— Оце молодець, добре стережеш молоко! — усміхнулася вона.— Ну, виходь, де ти там!

Жабеня стриб із судника бабі до ніг! Баба нахилилася й бачить: жабеня тримає в роті маленьку гадючку з золотою короною на голівці.

— То це ти випиваєш наше молоко? — розгнівалася баба.— Ну, гляди мені!

І вхопила віник.

— Не бий мене, бабусю,— стала благати гадючка.— я тобі відплачу.

— Чим ти мені можеш відплатити? — спитала баба.— Тільки молоко вмієш пити!

— Випусти мене, жабеня,— мовила гадючка,— і йдіть обоє за мною. Якщо я нічим вам не відплачу, можете зі мною робити, що самі схочете.

Жабеня випустило гадючку. Та швидко-швидко поповзла через двір до високого дерева. А в дереві було маленьке дупло. Туди й шмигнула гадючка. Скоро вона висунула голівку, В зубах у неї була золота монета.

— Підставляйте пелену, бабусю!

Баба підставила пелену, і гадючка почала кидати туди золоті монети, аж поки насипала повну пелену.

Баба просто нетямилася з радості.

— Дякую! — сказала вона.— Ходімо до нас, я даватиму тобі молока, скільки тобі захочеться.

Дід із золотом пішов у місто і купив гарний будинок із садом.

Дід і баба зажили собі в достатку.

Якось баба каже:

— От якби наше жабеня стало хлопчиком!

Не встигла вона доказати, коли глядь — а вже перед ними не жабеня, а хлопчик!

На радощах у баби запаморочилась голова. Пригорнула вона хлопчика, міцно поцілувала.

Так і жили вони втрьох, а гадючка щоранку приходила до них пити молоко.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up