Було чи не було… Жили троє братів. Жили вони багато, було в них сила-силенна перлів. Заповів їм перед смертю батько: торгуйте всюди, діти мої, вірте всім, але безбородим шахраям ніколи ні в чому не довіряйте.

Минув час. Брати жили не тужили, ні по що в місто не ходили — все в домі було… Якось скінчилась у них сіль. Встав тоді старший брат, осідлав мула, навантажив його перлами й подався в місто — сіль купувати. Йде дорогою, а назустріч йому безбородий шахрай.

— Добридень,— каже безбородий шахрай.

— День добрий.

— Куди прямуєш?

— Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.

— Продай мені, дам я тобі і солі, і всього, що треба.

— Ні,— відповідає старший брат,— батько нам заповів нічого безбородим не продавати і нічого у них не купувати, обходити їх десятою дорогою.

— Добре, — сказав безбородий шахрай,— силою нічого не вдієш.

Повернувся й побіг. Оббіг кругом і знову старшому братові дорогу заступив.

— Добридень,— каже,— куди прямуєш?

— Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.

— Продай мені.

— Не можу,— відповідає старший брат,— батьківської волі не порушу.

— Кому ж ти продаси свої перли, коли в цій країні самі безбороді шахраї живуть?

Повірив старший брат і згодився:

— Коли так, продам тобі, будь що буде!

А безбородий йому й каже:

— Загадаю, брате, я тобі загадку. Коли відгадаєш — нічого твого мені не треба, дам тобі солі, скільки захочеш, та ще й свого ж верблюда навантажу перлами і тобі оддам. Не відгадаєш — твій мул і твої перли моїми стануть.

— От і добре,— зрадів старший брат.

— Була в одного чоловіка цесарка. Вранці йшла вона в ліс, клала там яйце, а ввечері і яйце, і цесарка, кудкудахкаючи, поверталися додому.

— Що б це могло бути? — здивувався старший брат. Думав, гадав, та куди йому було відгадати загадку безбородого шахрая! Втратив він і мула, і перли. Безбородий шахрай, згнітивши серце, відламав йому грудку солі, і поніс старший брат ту грудку додому.

Тільки чи ж надовго стачить тієї грудки? Дуже швидко вся сіль вийшла. Нав’ючив тоді мула перлами середній брат і подався в місто — торгувати. Йде він, а дорогою трапився йому той самий безбородий шахрай.

— Добридень,— каже безбородий.

— День добрий.

— Куди прямуєш?

— Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.

— Продай мені свої перли, дам тобі і солі, і все, чого треба.

— Ні, — відповідає середній брат,— не порушу батьківського заповіту, безбородому нічого не продам і нічого в нього не куплю.

Повернувся безбородий шахрай і побіг. Оббіг кругом і знову середньому братові дорогу заступив.

— Продай,— каже, — мені свій товар.

— Безбородим шахраям нічого не продаю.

— А в цій країні і нема нікого, окрім безбородих шахраїв.

Повірив середній брат і згодився. Тут безбородий і каже:

— Загадаю я тобі загадку. Коли відгадаєш — нічого твого мені не треба, і солі дам, скільки схочеш, і свого верблюда подарую. Не відгадаєш — твій мул і твої перли моїми стануть.

— От і добре! — зрадів середній брат.

— Була в мене цесарка. Вранці вона йшла в ліс, клала’ там одне яйце, а ввечері яйце і цесарка, кудкудахкаючи, додому повертались.

Думав, гадав середній брат, та й не відгадав. Втратив І він свого мула.

Відламав безбородий шахрай грудку солі і відправив середнього брата.

Прийшов він додому, приніс ту грудку солі. На третій раз молодший брат в дорогу зібрався. Йшов-йшов, дістався до того місця, де безбородий шахрай його братів обібрав. Аж гульк — перед ним той самий безбородий. Вітає він молодшого брата і питає:

— Куди прямуєш, чи далеко перли везеш?

А молодший брат йому те саме, що й старші, каже. Безбородий шахрай не став сперечатись, повернув назад, оббіг кругом і знову молодшому братові дорогу заступив:

— Продай мені твої перли.

— Безбородому шахраєві нічого не продаю.

— Кому ж ти продаси, коли в усій країні самі безбороді живуть?

— Ну, що ж, продам тобі,— згодився молодший брат.

А безбородий і каже:

— Загадаю я тобі загадку. Коли відгадаєш — нічого твого не хочу, дам тобі солі, та ще й верблюда своїми перлами нав’ючу і подарую. Не відгадаєш — твій мул і твої перли моїми стануть.

— Що ж, добре,— відповідає молодший брат.

— Була в мене цесарка. Ранком вона йшла в ліс, клала там одне яйце, а ввечері і яйце, і цесарка, кудкудахкаючи, додому повертались.

Усміхнувся тут молодший брат і так безбородому відповідає:

— Твоя загадка схожа дуже на вигадку, яку мені один чоловік розповідав. Наче був у нього вулик. Що не день — заглядав він у вулик та бджіл рахував. От якось перелічив він їх і не дорахувався однієї бджоли. Відразу вирушив він на пошуки. Шукав, шукав та й знайшов свою бджолу за морем. Зламалась у неї нога, і вона вмерла. А тут ворони налетіли і пошматували її тіло…

Що було робити безбородому шахраєві? Не вдалося йому перехитрити молодшого брата. Нав’ючив він перлами свого верблюда, мула сіллю та й віддав усе парубкові.

— Мій любий верблюде,— навчав безбородий шахрай свого верблюда.— Слухай мене уважно! Зараз цей чоловік забере тебе. Ітимеш з ним дорогою і, як тільки побачиш велику брудну калюжу, відразу лягай в ту калюжу і лежи. Хоч би як бив тебе новий господар — лежи й не рухайся. А якщо зовсім скрутно доведеться тобі і ти встанеш, то зроби так: коли прийдете додому і господар заводитиме тебе в хлів, ти надмися, скільки сили є. Надмешся і не пролізеш у двері. Тоді твій господар махне на тебе рукою і відпустить на всі чотири сторони. А ти біжи до мене.

Повів молодший брат і мула свого, і верблюда. Йшли вони, йшли та й набрели на велику брудну калюжу посеред дороги. Підійшов верблюд до калюжі і ліг туди. Молодший брат і словом не обмовився. Сів на камені, витяг люльку й закурив.

У цей час ішов якийсь чоловік.

— Добридень,— привітався він до молодшого брата,

— День добрий.

— Звідки ти і куди? — спитав перехожий.

— Я і сам не знаю, куди йду,— відповів молодший брат і просить: — Зроби добре діло, заглянь у наше село, відвідай мою дружину і перекажи їй: коли виросте наш новонароджений син, хай вона йому накаже запрягти биків і йти сюди. Бачиш — верблюд мій застряв у грязюці,— хай син прийде і допоможе його витягти.

Верблюд подумав: «Поки син мого нового господаря виросте і прийде сюди, я помру з голоду і згнию в цій багнюці». І він прудко схопився на ноги.

Добрались вони додому. Став молодший брат заводити верблюда в хлів, а він так роздувся, що і в двері не пролізе. Господар подивився на нього і гукнув братів:

— Гей, хлопці, несіть-но мені сокиру! Верблюд наш не в міру товстий, обстругаємо йому боки.

Верблюд подумав: «Цей чоловік такий божевільний, що й справді обтеше мені боки сокирою». Видихнув він повітря, зменшився, став звичайним верблюдом і зайшов у хлів. Зняли з нього дорогоцінну поклажу. Перлів було так багато, що якби на мула нав’ючити, десять тюків вийшло би.

Отож і мула свого зберіг молодший брат, і солі привіз доволі.