Лисиця й куріпка

Інгуська казка

Бігла лісом голодна лисичка. Аж раптом уздріла на дереві куріпку. Куріпка злякалася й закричала. А лисичка прикинулася здивованою:

— Я ніколи не думала, що куріпки вміють кричати очима!

— Чому — очима? — образилася куріпка.— Я кричу, як усі: хіба ти не бачиш, як розкривається мій дзьоб?

— Це тобі тільки здається. Спустися на землю, я прикрию тобі очі, і ти сама зрозумієш, що я кажу правду: скільки б ти не відкривала дзьоба, крику не буде.

— А ти мене не з’їси? — обережненько зап ала куріпка в лисички.

— Ну, що ти? Я ще торік улітку заприсяглася не чіпати куріпок. Якщо слово своє порушу, то помру на цьому місці.

Куріпці так нетерпеливилося довести, що вона кричить ротом, а не очима, що повірила лисиці й плигнула з дерева на землю. А лиска тільки того й чекала — одразу вхопила її в зуби.

— Пропала я, дурненька, хіба ж можна лисиці вірити? — заплакала куріпка.

А потім і каже лисиці:

— Знаєш, лиско, я сама винна, що до тебе в пащу втрапила. Але коли вже так воно вийшло й мені все одно гинути, я відкрию тобі одну таємницю. Я знаю диво-слова. Якщо повториш їх за мною, то мого м’яса вистачить тобі на цілий рік. А диво-слова ось такі: «Нехай цій куріпці кінця не буде!» Ану ж, повтори!

Тільки лиска відкрила рота, щоб слова повторити, як куріпка — пурх!!! — і полетіла на дерево.

Джерело: Чечено-інгуські народні казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1985.
Перекладач: Станіслав Тельнюк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up