Падчах та мураха

Інгуська казка

Було таке чи ні — хтозна. Якось могутній падчах зібрав своє військо і рушив у похід. На сьомий день дороги один із вершників наїхав на мурашник. І звідти почувся грізний вигук:

— Який то дурень веде військо, не тямлячи дороги? Падчах почув зухвалі слова, страшенно розлютився і звелів схопити того, хто їх вимовив.

Принесли до падчаха мураху. Падчах поглянув на неї і здивувався:

— Таке мале, а таке сердите!

— Ліпше бути малим, та розумним, аніж великим, та дурним,— відповіла мураха.

— А голова в тебе ого яка велика!

— Отже, є де розумові вміститися!

— А чому в поясі ти мов волосинка?

— Бо справжній джигіт мусить бути тонким у поясі. Я живу не заради черева, завжди їм у міру.

— І скільки ж ти з’їдаєш за рік?

— Досить мені на рік пшеничного зерняти.

— Дурниця! Неправду кажеш!

— Справжній джигіт не може говорити неправду.

— А я можу легко перевірити, чи ти кажеш правду, чи брешеш,— насупив брови падчах.— Звелю тебе у скрині замкнути й покласти туди одне пшеничне зерня. І тоді побачимо, що з тобою стане через рік.

Падчахові воїни тут же замкнули мураху в скриню і поклали туди одне пшеничне зерня.

Минув рік. Падчах зовсім забув про мураху. Нарешті хтось із воїнів нагадав йому. Тоді падчах наказав відімкнути скриню… Він дуже здивувався, коли побачив, що за цілий рік мураха з’їла тільки половину зерняти. Друга половина була цілою.

— Чому ти з’їла тільки половину зерняти? — запитав падчах.

— Бо той дурень, що посадив мене сюди, міг не згадати про мене ще цілий рік. Отож я про всяк випадок приберегла другу половинку зерняти…

Джерело: Чечено-інгуські народні казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1985.
Перекладач: Станіслав Тельнюк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up