Дивовижний барабан

Жив собі колись в одному селі чоловік на ім’я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжується. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укорочується.

Прийде до нього дівчина на порі й просить:

— Пане Генгоро, трохи видовжіть мені носа.

Генгоро вдарить по барабану з одного боку, скаже: «Дівочий носе, витягуйся!» — і приплюснутий ніс стає рівненьким.

Прийде кирпатий хлопець і просить:

— Пане Генгоро, вирівняй мого носа.

Генгоро вдарить по барабану з другого боку — і ніс стає рівним.

Отим-то всі селяни любили Генгоро, ніхто про нього і слова лихого не казав.

Та якось заманулося Генгоро перевірити, наскільки видовжується людський ніс. Він забув про свою обіцянку служити людям тільки на радість, ліг горілиць у лузі на траві та й почав бити в барабан.

— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!

Ніс Генгоро видовжувався, аж поки сягнув даху високого будинку. Та Генгоро не переставав барабанити:

— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!

Ніс його уже сягнув гірських вершин.

Генгоро стало важко дихати, але він не вгавав:

— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!

Тепер кінчик носа торкався хмари.

Та саме в той час на Небесній Річці будували міст. Якраз тоді, коли там показався ніс Генгоро, теслярі майстрували поруччя.

— А от і стовп!

Нічого не підозрюючи, вони міцно прив’язали поруччя до носа Генгоро. «Ой, ніс уже не видовжується!» — подумав Генгоро і ще дужче забив у барабан, приказуючи:

— Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!

Однак ніс уже його не слухався. До того ж, його кінчик почав свербіти.

«Мабуть, за щось зачепився. Треба вкоротити і перевірити»,— вирішив Генгоро.

— Носе, зменшуйся! Носе, зменшуйся!

І ніс почав укорочуватися — та водночас Генгоро завис над землею.

— Ой, що це таке? Хтось тримає мене за ніс! Треба поспішати! Генгоро несамовито бив у барабан і швидко піднявся понад хмари.

Міст уже був готовий, теслярі пішли.

— Який дурень прив’язав мене тут?!

Генгоро розплутав мотузку — і полетів з моста сторчголов.

— Рятуйте! Рятуйте! — закричав він і шубовснув у велике озеро. Захлинаючись водою, Генгоро насилу виплив і раптом відчув, що став

легеньким-легесеньким.

«Ну, дякувати долі, живий!» — подумав він.

Справді, він урятувався, але перетворився у карася.

Ось чому ще й тепер в озері Біва живе риба «генгоробуна» — карась «генгоро».

Перекладач: Іван Дзюба

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up