Як собака перетворився на чайник

Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.

— Чуєш, старий, треба щось купити на свято,— сказала баба.

— Та треба…— відповів дід і подався до міста.

Але грошей у нього не було, тож повертався він додому ні з чим, нарікаючи на гірку долю. Коли це на гірському путівці трапився йому танукі,— єнотоподібний собака.

— Гей, чоловіче, чого зажурився?

— Як же мені не журитися, коли в кишенях вітер гуляє, а надворі холодно? — відповів засмучений дід.

— Я тобі допоможу: перетворюся у чайник, а ти продаси його настоятелеві храму.

— А хіба таке може бути? — недовірливо спитав дід.

— Може. Продаси мене за три ріо.

— Ну що ж, хай буде по-твоєму,— погодився дід і пішов з танукі до храму.

Перед самими воротами храму танукі раптом перетворився у золотий чайник. Старий загорнув його в хустину і поніс продавати настоятелеві.

— Отче, я приніс дивовижну річ! Золотий чайник.

— Що, що? Ану покажи!

Настоятель заходився обмацувати чайник, а потім клацнув по ньому пальцем:

— Непогана штука. Скільки просиш?

— Три ріо.

«Мабуть, такий чайник цього вартий»,— вирішив настоятель і заплатив дідові гроші.

— Чуєш,— звернувся згодом настоятель до послушника,— я збираюсь сьогодні ввечері готувати чай у новому чайнику. Вишаруй його гарненько.

— Слухаю.

Послушник мерщій поніс чайник до криниці й заходився чистити його щіткою.

Аж ось почулося:

— Повільніше три, а то шкіру на мені обдереш.

Приголомшений послушник кинув чайник і побіг до настоятеля.

— Святий отче, сталося диво: чайник заговорив!

— Та що ти кажеш! Це він так дзвенить. Взагалі дорогий чайник від легкого дотику руки видає мелодійні звуки,— переконував настоятель.

— Але ж я добре чув, як він сказав: «Шкіру на мені обдереш».

— Це тобі причулося. Як вишарував його, то накип’яти води для чаю.

Розгублено похитуючи головою, послушник налив у чайник води й підвісив над вогнем.

— О-о-о-ой!..— почувся зойк, і чайник закрутився дзиґою.

Послушник зовсім сторопів:

— Святий отче, послухайте! Чайник коверзує!

«І що цей послушник знову белькоче?» — подумав настоятель і, буркочучи собі під ніс, підійшов до вогнища.

Раптом у чайника з’явилися спочатку передні лапи, потім задні й нарешті хвіст. Настоятель і послушник не встигли змигнути очима, як він перетворився у собаку і, збивши хвостом пилюку, дременув надвір.

Перекладач: Іван Дзюба

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up