Соломинка

Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.

Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.

— Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,— почав він благати.

Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.

Явилася йому богиня Каннон і сказала:

— Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.

Парубок прокинувся.

— Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.

На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. «Навіть найменшої дрібниці не треба викидати»,— згадав він і подався додому.

Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяє, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.

Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив’язав до прутика.

Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати:

— Хочу це! Хочу це!

Слуга спитав у парубка:

— Ти б не віддав нам того ґедзя?

— А чого ж ні, віддам.

Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.

«Ну от, за соломинку дістав три мандарини»,— зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив’язаними до неї мандаринами.

Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги.

Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.

— Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга.

— На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з’їсть їх: може, вгамує спрагу.

Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з’їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.

— Дякую! Ви мене просто врятували!

І панночка подарувала парубкові шмат шовку.

Парубок пішов далі, Іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем.

«Який чудовий кінь!» — подумав парубок.

Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.

І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян,

— Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок.

— За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець.

Парубок йому на це:

— То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.

— Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш!

Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.

Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому подобався.

— Благаю тебе, поверни його до життя! — звернувся парубок до богині Каннон.

І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав.

— Кінь воскрес! Кінь воскрес! — радів парубок.

Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде.

— Хороший кінь! Може, вдаримо по руках: ви мені коня, а я вам — дім і поле?

— Гаразд.

Отак парубок виміняв за коня дім і поле.

Отож і вийшло, що соломинка обернулася добром і великими гараздами.

Кажуть, відтоді парубок почав сумлінно працювати і став заможною людиною.

Перекладач: Іван Дзюба

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up