Сталося так, що цар звірів — тигр — тяжко захворів. Він лежав у своїй печері і так голосно стогнав, що заєць, який жив у другому кінці лісу, від страху закривав лапками свої довгі вуха.

Даремно звірі шукали для свого повелителя ліки. З кожним днем тигрові ставало все гірше і гірше.

І тоді перший міністр царя — вовк — оголосив усім звірям, щоб вони йшли прощатися з володарем гір і лісів.

Цілий день у печері тигра товклись звірі. Вони низько вклонялися своєму цареві і бажали йому швидкого одужання.

Надвечір стало відомо, що тигра відвідали всі звірі, крім одного. Не з’явилася відвідати царя звірів руда лисиця. А вовк уже давно був злий на неї, тому що лисиця завжди глузувала з нього і запевняла, що перший міністр схожий на звичайнісінького собаку.

І от, дізнавшись, що лисиця не прийшла відвідати царя, вовк з’явився у печері вмираючого тигра і сказав:

— Великий і грізний царю! Всі піддані побували у твого ложа, всі побажали тобі щастя і одужання. Лише один звір забув про свій обов’язок і не захотів тебе відвідати.

— Хто це?— запитав тигр.— Назви мені ім’я цього безчесного злочинця.

Вовк зловтішно вишкірився:

— Це лисиця, о справедливий царю! За такий злочин вона заслуговує суворого покарання.

— Ну то знайди її і розірви на шматки!— рявкнув тигр.

Зраділий вовк вискочив із печери тигра і помчав на узлісся, де мешкала лисиця.

А лисиця, виявляється, лежала в кущах біля печери тигра і слухала, що говорить про неї сірий. Коли вовк зник за деревами, лисиця увійшла до печери тигра і шанобливо привітала хворого царя зрірів.

— Хто тебе впустив до мене?— закричав тигр.— Як ти наважилася й досі не з’явитися і не побажати мені здоров’я і довголітнього щастя?

Лисиця лягла на долівку, розпушила рудого хвоста і промовила солодким голосом:

— Вислухай, великий царю, чому твоя вірна слуга з’явилася так пізно. Всі звірі вже побували у твого ложа і вітали тебе. Та ніхто не приніс тобі цілющих ліків і не подумав про те, як полегшити твої муки.

— Це правильно!— сказав тигр.— Ніхто з них не порадив мені, як знову стати здоровим і сильним.

А лисиця продовжувала:

— Запитувати про здоров’я — це перший крок у повазі до тебе, та від цього ще ніхто не видужував. День і ніч я думала про те, як подовжити твоє велике життя. Я побувала у всіх країнах, щоб дізнатися, які ліки допоможуть тобі вилікуватись. Ось чому, великий царю, з’явилась я до тебе так пізно.

Почувши такі слова, тигр радісно вигукнув:

— Яке щастя, що вовк не встиг виконати мій наказ. Скоріше дай мені твої ліки, і, якщо вони допоможуть мені, я зроблю тебе першим міністром.

Лисиця відповіла:

— Я оббігла десять країн, перш ніж потрапила до знаменитого індійського лікаря. Я запитала його, що треба зробити, щоб мій повелитель, гроза лісів і гір, був здоровий і щасливий; і знаменитий лікар відповів мені: нехай тигр проспить десять ночей на вовчій шкурі — тоді він знову буде здоровий.

Сказавши так, лисиця вклонилася цареві звірів і залишила печеру.

Тигр одразу ж наказав знайти вовка і здерти з нього шкуру.

Розтягнувшись на вовчій шкурі, тигр почав чекати одужання.

А лисиця тим часом зібрала свої пожитки і переселилась до сусіднього лісу.

Десять днів і ночей пролежав тигр на вовчій шкурі, та так і не видужав. Зрозумів тоді цар звірів, що обдурила його руда лисиця, але було пізно: скільки її не шукали, так і не знайшли.

А смерть вовкові по заслузі: хто хоче занапастити будь-кого іншого, сам часто залишається без шкури.