В давні часи на березі Чорного моря жив старий рибалка зі своїм єдиним сином. Були вони дуже бідні. Все їхнє багатство — човен та старий невід, котрий щоразу доводилося лагодити. Цю роботу виконував син. Він розстеляв сітку біля самісінької води, лагодив її і співав пісні. Навіть сам рибалка дивувався, звідки його син знає стільки пісень! Старий і не здогадувався, що син сам створює ці пісні. Музику він підслуховує в моря, а слова до музики добирає сам. І такі чудові виходять у нього пісні, що слухати їх зліталися чайки і припливали дельфіни. Мабуть, мешканці моря знали, що на березі живе юнак, який лагодить сіті і співає пісні про море.
Одного разу юнак закінчив лагодити сітку, і батько вирішив її випробувати. Закинув він сітку недалеко від берега і, коли витрусив улов на дно човна, дуже здивувався: скільки років він ловить рибу, а така йому попалася вперше! Старий рибалка причалів до берега та й кличе сина:
— Поглянь, синку, яка незвичайна рибина потрапила до нашого невода! Ти її постережи, а я піду і розкажу про неї хану. Можливо, він за цю рибу добре заплатить, і ми з тобою купимо нову сіть.
Пішов старий, а юнак дивиться на рибу і дивується: лусочка на ній срібна, хвіст і плавники золоті, а очі — два великі смарагди! Рибина звивається, б’ється об дно човна, от-от проб’є його. Шкода стало юнакові диво-рибу. Він подумав про те, що ханський кухар засмажить її і подасть ханові на обід. Хан навіть не здогадається, яка вона була красива! Пожалів юнак рибу та й відпустив її в море.
Приїхав на берег ханський візир у супроводі варти. Батько підводить його до човна — а риби немає.
— Де ж та незвичайна риба, яку ти хотів подарувати нашому хану?! — запитує візир.
Юнак опустив голову і каже візиру:
— Пожалів я красуну-рибу і відпустив її в море.
Розлютувався ханський візир, наказав усипати старому рибалці сорок палиць, а сина зв’язати, кинути в човен і зіштовхнути його в море.
Стоїть старий на березі і зі сльозами на очах бачить, як хвилі відносять човен у відкрите море. Син на дні човна також відчув, що човен не погойдується на хвилях, а мчить, ніби хтось підганяє його.
Наступного дня юнак, бачачи, як човен наповнюється водою, приготувався до смерті. Та човен несподівано приплив до берега і врізався носом у пісок. До човна підійшов хлопець, допоміг юнакові вибратися на берег, вивільнив його з мотузок і запросив до своєї оселі.
Коли молодий рибалка прийшов до тями, він здивувався, що вони дуже схожі зі своїм рятівником, що люди, котрі проходили повз них, дивляться то на одного, то на другого, ніби не можуть розрізнити їх.
Пішли якось молоді люди в місто і почули, як з міської стіни засурмили сурми, а потім прокричав оповісник. Виявляється, єдина дочка хана, якій сьогодні виповнюється шістнадцять років, ще не промовила жодного слова від часу народження. Тому, хто її вилікує, хан обіцяв будь-яку винагороду, але на того, хто спробує обманути хана, чекає смерть.
Здивувалися друзі і вирішили спробувати щастя. Вони підійшли до ханського палацу, юнак і каже молодому рибалці:
— Давай-но я спробую її вилікувати. Мій дідусь був добрим лікарем і дечого навчив мене. Якщо вдасться вилікувати ханську дочку, подарунки ми поділимо пополам.
Рибалка погодився, і юнак пішов до ханського палацу. Там він попросив показати йому дівчину. А служка-невільниця каже йому:
— Даремно ви прийшли, юначе. Тут вже побували найкращі лікарі нашого краю. Якщо хан вам не повірить, ви можете позбутися голови.
Юнакові показали принцесу, і він був вражений її красою. Дівчина була бліда, а очі в неї сумні-сумні. Юнак вклонився їй та й каже:
— Принцесо, я вилікую вас, якщо ви дасте відповідь на одне моє запитання. Нас в батька троє синів. Старший — гончар. Він виліпив з глини лебедя. Середульший брат пішов на озеро, де плавали справжні лебеді, зібрав пір’я і прикрасив ним глиняного птаха. Найменший брат відшукав чарівне джерельце, змочив птаха водою з нього і птах ожив, змахнув крильми і полетів за лебединою зграєю. Кожен з нас почав доводити, що це саме він господар птаха, що це завдяки йому сталося диво. Скажи, красуне, хто з трьох братів правий?
Дівчина сумно посміхнулась, хотіла щось сказати, але не змогла розтулити губи. По її щоках покотилися прозорі, як крапельки дощу, сльозини. Вона показала на свій рот і похитала головою. Юнак розгнівався і почав погрожувати їй:
— Ти хочеш, щоб кат відрубав мені голову? Тоді залишайся і ти без голови!
Юнак вихопив із-за пояса кинджал і замахнувся на дівчину. Царівна зі страху впала на землю, закричала, і тої ж миті з її розкритого рота показалася змія та як зашипить! Юнак ухопив її за голову, відбіг убік, вивільнивши дівчину від звивистого тулуба гадини і відрубав зміюці голову.
Дівчина прийшла до тями і з жахом дивилася, як звивається безголове тіло змії. Потім витерла сльози і сказала:
— Я буду твоєю рабою на все життя. Ось, візьми мій перстень, віднеси його батькові і проси в нього все, чого душа бажає…
Взяв юнак перстень і прийшов до друга. Рибалка й не сподівався вже побачити його живим. Він кинувся обіймати його, торкатися рук, голови, ніби хотів пересвідчитися, що це не сон.
Юнак розповів рибалці про те, що сталося в ханському палаці, про зустріч з прекрасною принцесою, дав йому перстень і каже:
— Це перстень ханської дочки. Візьми його і йди в палац. Проси в хана руки його дочки!
— Але ж це ти врятував її!
Юнак відповідає:
— Я не можу одружитися з нею. Я — та риба із сітки твого батька, яку ти відпустив на волю. Я припливала до берега слухати твої чудові пісні і так була зачарована ними, що не помітила, як потрапила в сіть. Коли ханські стражники зв’язали тебе і кинули в човен, я попросила своїх друзів дельфінів пригнати човен до другого берега. Я полюбив тебе як брата і на якийсь час прийняв образ людини. Але мій час закінчується, мені потрібно повертатися в морські глибини!
Прощавай! Якщо тобі колись знадобиться моя допомога, вийди на берег і заспівай. Я почую тебе і припливу.
Сказавши ці слова, юнак обійняв друга на прощання і попрямував до моря. Рибалка пішов до палацу, зустрівся з ханом, показав йому золотий перстень і попросив у хана руки його дочки. Хан і його прибічники обурились, дізнавшись, що син рибалки хоче поріднитися з самим ханом! Хан наказав кинути рибалку в зіндан.
Дівчина, дізнавшись про зрадливу поведінку батька, дочекалася, коли він поїде на полювання, і звільнила рибалку. Вони помчали на берег моря, де юнак піднявся на скелю, що стриміла з води, і заспівав, кличучи на допомогу друга.
Дізнавшись про вчинок дочки, хан, повернувшись із полювання, кинувся у погоню! Вже було чутно тупіт копит, коли до берега підпливла риба. Хан вже вийняв із піхов шаблю, готовий зрубати голову синові рибалки, але не встиг. Рибина викликала дельфінів і попросила їх доставити юнака і його наречену на протилежний берег. Та перш ніж вирушити в дорогу син рибалки запитав у принцеси, чи знає вона, що їй доведеться жити в хатині, куховарити, прати білизну, лагодити сіті, самій няньчити дітей. На що принцеса відповіла:
— Краще я буду коханою дружиною рибалки, ніж невільницею в гаремі.
Даремно хан бігав по берегу, розмахуючи шаблею. Дельфіни все далі і далі відносили молодят, і незабаром вони зовсім зникли з очей. Хан хотів послати їм навздогін свої бойові галери, але риба наслала на берег такі хвилі, що хан ледь урятувався від загибелі.
На ранок дельфіни доправили молодят до берега. Старий рибалка сидів біля своєї хатини й оплакував сина. Побачивши його і багато зодягнуту ханську дочку, він оторопів. Син обійняв його, розцілував, підвів до батька молоду дружину.
Дружина рибалки продала свої коштовності, вони збудували на березі новий будинок, купили великий човен, нові сіті. Рибалка ловив рибу, дружина сортувала і готувала її на продаж, а старий возив улов на базар, де на нього очікували покупці. Ось так вони й жили.
Раз на тиждень, коли призахідне сонце опускало своє золотаве проміння в море, рибалка виходив на берег і співав.
Він співав про море, про свою рідну землю, про кохання, про дружбу. І щоразу йому здавалось, що він бачить у темнуватій воді сплеск золотавих плавників свого вірного друга — сина володаря морських глибин.
