В одному селі жив молодий мисливець. Ніхто в окрузі не міг порівнятися з ним у вправності та удачливості. Всі мисливці поважали його за те, що він ніколи не полював заради того, аби похизуватися своєю спритністю. І скільки б здобичі не приніс з полювання, завжди поділиться з сусідами.
Якось він узяв рушницю, осідлав коня і поїхав у ліс на полювання. І трапилось з ним незвичайне: він заблукав у лісі. Ніби втрапив сюди вперше. Куди б він не спрямував коня, всюди перед ним стіною встають непрохідні густі зарості, начеб володар лісу вирішив не випускати його зі своїх володінь.
Втомлений і вимучений мисливець набрів на невелике озеро і вирішив відпочити. Стриножив коня і відпустив його на пашу, а сам приліг на сухому горбочку й заснув. Довго він спав чи ні, прокидається, дивиться: кінь його стоїть — не поворухнеться, а великий рудий Лис грається з його хвостом.
Мисливець обережно взяв рушницю, прицілився, як раптом Лис заговорив людським голосом:
— Не вбивай мене, мисливцю. Я тобі в пригоді стану.
Послухався його мисливець, не став убивати. Залишив коня біля озера, а сам пішов на полювання. Підстрелив він двох жирних куріпок, повертається назад, дивиться, а Лис стереже коня, не дає коневі далеко заходити.
Мисливець вирішив нагородити Лиса за роботу: одну куріпку віддав йому, а другу засмажив на вогні і з’їв сам.
Другого дня мисливець пішов на полювання і заодно пошукати додому стежку, а в цей час, зачувши здобич, підкрався до озера Вовк. Він уже приготувався накинутись на коня, але його зупинив Лис:
— Брате мій, Вовче, ти не мусиш чіпати цього коня. Цей кінь належить моєму господарю. Він мисливець і стріляє без промаху. Краще-но давай разом стерегти коня і ти не пожалкуєш.
Підстрелив мисливець двох куріпок і одного фазана, повертається до озера та й бачить, що біля його коня вже два сторожі… Нічого робити, віддав він фазана Вовкові, одну куріпку Лисові, а другу з’їв сам.
Третього дня пішов мисливець в ліс і, не встиг він зникнути за деревами, як до озера прийшов Ведмідь. Зрадів він, помітивши коня. Вирішив Ведмідь, що цієї здобичі йому вистачить на кілька днів і тільки-но зготувався накинутись на здобич, як перед ним з’явилися Вовк і Лис. Вони йому й кажуть:
— Стривай-но, Ведмедю! Це кінь нашого господаря, найвправнішого у світі мисливця. Він пішов на полювання і доручив нам стерегти коня. Залишайся з нами і не пожалкуєш!
Повернувся мисливець до озера, бачить — а біля коня вже три сторожі! Довелося доділити здобич на чотирьох.
Учетверте пішов мисливець в ліс і не встиг зайти за дерева, як на галявину вибіг Барс і, помітивши стриноженого коня, зготувався до стрибка, як раптом перед ним з’явились Ведмідь, Вовк і Лис. Вони йому й кажуть:
— Ти чого це надумав нашого коня вполювати? Гадаєш, ми його тут спеціально для тебе приберегли… Це кінь нашого господаря, найвправнішого у світі мисливця. Залишайся з нами і не пожалкуєш!
З багатою здобиччю повертався увечері мисливець. Він вирішив уволю нагодувати своїх вірних помічників. Дивиться, а біля коня вже чотири сторожі! Довелося ділити здобич на п’ятьох.
П’ятого дня, коли мисливець пішов, кінь попасся на траві, напився води з озера і ліг відпочити. Тільки-но він ліг, аж тут як упав на його спину каменем величезний Орел! Та не встиг Орел встромити свої пазурі в коня, як його оточили Барс, Ведмідь. Вовк і Лис. Стягли вони його з коня та й кажуть:
— Мабуть, даремно про тебе ходить слава, що ти найпильніший у світі, навіть маленьку мишу бачиш з висоти! Коня ти побачив, а нас, певне, ні? Цей кінь належить нашому господарю, найвправнішому мисливцю на світі. Залишайся з нами, і ти не пошкодуєш!
Повертається мисливець з багатою здобиччю, зирк, а біля його коня вже не чотири, а п’ять сторожів! Робити нічого, довелося поділити здобич на шість частин.
Ось так вони й жили: мисливець ходив на полювання, а звірі стерегли коня. Одного разу Лис каже:
— Добрий у нас з вами господар — годує вволю, рани лікує, сваритися нам один з одним не дає. Але якщо він відшукає стежку додому, то обов’язково піде. Треба зробити щось таке, щоб він залишився з нами.
Почали звірі міркувати, що б то їм зробити таке, щоб мисливець не залишив їх, поселився в лісі. Вовк і каже:
— Я знаю, що треба зробити! Треба знайти йому вовчицю…
Звірі розсміялися, а Ведмідь і каже:
— Не вовчицю, а красиву дівчину! Щоб він з нею одружився і залишився жити в лісі. За лісом живе баштанник, він вирощує найсолодші кавуни. А в нього є дочка, дівчина гарна, роботяща…
Ведмедеві заперечив Барс:
— Наш господар найвправніший на світі мисливець, отож ми мусимо знайти для нього найвродливішу дівчину на світі… І не просто дівчину, а дочку падишаха!
— Я знаю, де живе дочка падишаха! Якось я пролітав над палацовим садом і помітив там царівну незвичайної вроди… — сказав Орел.
У розмову знову втрутився Ведмідь:
—Дівчину знайти можна, а от де вони житимуть? Спочатку потрібно викопати для них барліг…
Розсміялися звірі. Лис і каже:
— Не барліг вирити, а хату збудувати! А то приведемо царівну в темний барліг, а вона візьме й помре від страху й зажури.
Вирішили вони, що Лис і Орел вирушать по царівну, а Ведмідь, Вовк та Барс будуватимуть хату.
Орел підхопив Лиса, і полетіли вони до палацу падишаха. В цей час юна царівна гуляла з дівчатами в саду. Орел опустив Лиса на край саду, той підкрався до дівчат, і вони з вигуками кинулись за Лисом, а Орел в цю мить підхопив легеньку, як пір’їнку, царівну і полетів.
Прилетів Орел з царівною до озера, дивиться, а хатина вже готова! Опустив він царівну на ґанок і полетів по Лиса. А тут мисливець зі здобиччю з лісу повертається. Побачила його царівна, зраділа, кинулась до нього:
— Врятуй мене, мисливцю, від цих звірів! — показує на Ведмедя, Вовка і Барса.
Заспокоїв її мисливець і запитує:
— Хто ти? Звідки тут взялася? Хто цю хату побудував?
У цей час біля ґанку приземлився Орел з Лисом. Лис і каже:
— Любий господарю! Ми просимо тебе взяти цю красуню, дочку падишаха, собі за дружину й поселитися в цій хатині, яку ми збудували спеціально для вас.
Мисливець і дівчина покохали одне одного, стали чоловіком і дружиною. Почали вони жити в новій хаті. А в цей час падишах, який дуже розгнівався на те, що у нього вкрали дочку, почав збирати військо, готувати різне військове спорядження для метання величезних стріл, каміння, запальної суміші.
Дізнався про все це Лис, прибігає, збирає друзів і каже:
— Нашому господареві і його дружині загрожує велика небезпека. Падишах готує велике військо та збирається пройти по горах і лісах з вогнем і мечем. Ми не повинні пускати це військо в наші гори. Барсе, ти збереш увесь свій рід і перепиниш вихід з ущелини. Ти, Ведмедю, збереш усіх своїх родичів, піднімешся з ними на вершини гір, що утворюють ущелину, і, коли військо падишаха увійде туди, кожен з вас має скинути на військо по великому каменю. Ти, Вовче, збери усі зграї в одну і перекриєте вихід з ущелини. Ти, Орле, збереш всіх орлів і переслідуватимете тих, кому пощастить утекти від нас.
Вранці просинаються мисливець і його молода дружина, дивляться, а звірів нема. Не знали молодята, що в цей час величезне військо падишаха рухалось в їхньому напрямку. Не знали, що вночі Лис зібрав усіх своїх підданих і вони прокралися у військо падишаха та перегризли у його кінноти попруги на всіх сідлах.
З гучними трубами і барабанним боєм вступило військо падишаха в ущелину. Та тільки-но воно підійшло до виходу з ущелини, як тисячі барсів з гучним риканням кинулись йому назустріч! Попруги біля сідел полопались, і всі вершники попадали з коней. А в цей час з вершин гір долинуло страшне ревіння тисяч ведмедів. Вони піднялися на весь зріст і кинули в ущелину тисячі каменів-валунів, котрі покотилися вниз, змітаючи все на своєму шляху.
Ті, кому пощастило вцілити, кинулися назад, але тут їх зустріла величезна вовча зграя. Тих, хто врятувався від вовків, наздоганяли орли.
Так загинули військо падишаха, сам падишах, усі його візирі та хани.
В цей час Лис примчав до хати і каже:
— Любий господарю, люба господине! Ми розбили військо падишаха і хочемо, щоб ви повернулись до столиці і стали володарювати над своїм народом. Хутчіш збирайтесь, я покажу вам дорогу.
Осідлав мисливець коня, посадив за спину дружину і помчав за Лисом. Дізнавшись, що падишах, його візирі і хани загинули, а військо розбите, всі жителі столиці вийшли на фортечну стіну подивитися, хто ж це їх позбавив від жорстокого правителя та його зажерливих слуг? Дивляться, а до міських воріт під’їжджає кінь, на якому сидить богатир, а за його спиною царівна, яку розшукували. За ними біжать Ведмідь, Барс, Вовк і Лис.
Відчинили жителі міста ворота і з радістю привітали богатиря і його дружину. Вони ж не знали, що військо падишаха, його візирів, ханів знищили звірі. Сорок днів і ночей тривало весілля мисливця і царівни. Жителі столиці оголосили мисливця падишахом і обрали йому в помічники найрозумніших, найчесніших, наймудріших людей.
Почали мисливець і його молода дружина правити державою. Були видані нові закони, за якими сильний не повинен був кривдити слабшого, багатий повинен був допомагати бідному. І друзів своїх не забув мисливець, щотижня він зустрічався з ними в лісі і віддавав їм здобич.
І понині в тому лісі розповідають про розумного Лиса, який допоміг молодому мисливцю стати падишахом. Розповідають про Ведмедя, Барса, Вовка і Орла…
