Зустрічає раз віл барана.
— Куди ти йдеш? — питає він барана.
Баран йому:
— Від зими лютої тікаю —
Літечка теплого шукаю!
— Ну, то ходімо разом!
Ідуть, ідуть, зустрічають свинку. Віл гукає:
— Куди ти, свинко, йдеш?
Вона й відповідає:
— Від зими лютої тікаю —
Літечка теплого шукаю!
— Ну, то ходімо разом!
Дорогою зустрічають гусака.
— Куди ти йдеш, гусаче?
— Від зими лютої тікаю —
Літечка теплого шукаю!
— Ну, то ходімо всі разом,— каже віл. Ідуть собі та й ідуть. Зустрічають півня.
Віл і гукає:
— Куди ти, півнику, йдеш?
А півник йому:
— Від зими лютої тікаю —
Літечка теплого шукаю!
— Ну, то ходімо всі разом!
Ідуть, ідуть разом, але ніде літа так і не знайшли. Віл надумав будувати хатку. Каже баранові:
— Давай збудуємо хатку!
А баран йому:
— У мене кожух теплий, я й так перезимую.
Тоді віл до свинки:
— Давай збудуємо хатку!
А свинка йому:
— Я зариюсь в землю, мені холодно не буде, я і так перезимую.
Каже віл гусакові:
— Давай збудуємо хатку!
А гусак йому:
— Я одним крилом постелюся, а другим укриюся, то й так перезимую.
Тоді віл до півника:
— Півнику, давай збудуємо хатку!
А той йому:
— Я й так перезимую.
Ну що тут вдієш,— довелося волові самому будуватися. Віл і поставив хатку. Прибіг баран:
— Волику, дозволь мені з тобою разом жити!
Віл йому:
— Твій кожух теплий, ти й так перезимуєш!
— Пусти, а то я рогами стіни проб’ю, будеш у холоді жити.
Пустив віл барана до своєї хатки.
Прибігла свинка:
— Пусти мене в хатку жити!
— А ти ж у землю зариєшся та й так перезимуєш!
— Пусти! А як не пустиш, то я тобі підмурок підрию — і холодно тобі буде у твоїй хатці.
Пустив віл і свинку.
Прилетів гусак, каже:
— Пусти і мене з тобою жити!
Віл йому:
— Ти й так обійдешся: одним крилом постелишся, другим укриєшся — так і перезимуєш!
Гусак каже:
— Пусти, пусти! Бо як не пустиш, то я з твоїх стін мох повискубую, буде тобі холодно жити.
Впустив віл і гусака.
Прибіг півень і каже:
— Пусти й мене!
А віл півневі:
— Ти й так перезимуєш.
— Пусти! А як не пустиш, то я вилечу на горище, розгребу землю на стелі, й буде тобі холодно.
Ну що тут волові робити — впустив і півня.
Усіх впустив, усі живуть собі в теплі. Півень вилетів на горище і ну співати своїх пісеньок.
Почула те лисиця, побігла до вовка й ведмедя та й каже:
— Захотілося мені курятини, ходімо зі мною разом!
Нарадилися й рушили гуртом до волової хатки. Постукала лисиця, зайшла всередину. А віл як притисне лисицю до стіни, а баран її рогами, рогами — колов, колов, поки й дух спустила.
Вовк із ведмедем стоять за дверима й гомонять між собою:
— Чого це вона так довго возиться з тим півнем? Треба піти та подивитись.
Ведмідь каже:
— Іди ти, вовче!
Вовк зайшов, а ведмідь за дверима на нього чекає. Віл узяв вовка, притиснув рогами до стіни, а баран його рогами, рогами — аж поки вовк і дихати перестав. Зайшов ведмідь до хати — так само почастували там і ведмедя. Віл притиснув його рогами до стіни, а баран бігає навколо та рогами з усієї сили коле,— аж клоччя з ведмедя летить.
Після такої перемоги усі мешканці хатинки зажили весело й щасливо. Ніхто їх більше не лякав.
А тепер наставляйте вуха, закривайте рота, складіть тихо руки і слухайте оці казочки.
