Іде раз кравець лісом і зустрічає голодного вовка. Вовк йому й каже:
— Лягай, я тебе з’їм!
Став кравець вовка просити, — доводити, що він у його животі не поміститься. Вовк примусив кравця зміряти вовкові живота. Міряє кравець та як схопить вовка за хвоста, та як обкрутить його навколо руки, та як витягне з пазухи праску та й давай нею гамселити вовка по спині, по боках, по чому тільки вцілить. Вовк скиглить, виє, скакає, а вирватися ніяк не може. Бачить, що кравець його так і прикінчити може, став кравця благати:
— Стривай, добрий чоловіче! Як тобі мій хвіст потрібний, то візьми його собі, тільки відпусти мене живим; я тобі вже ніколи нічого лихого не заподію!
Узяв кравець ножиці, чирк — і відбатував вовкові хвоста, та й відпустив його.
Прибіг вовк до лісу, страшенно завив і скликав вовчу раду. Збіглося вовків сила-силенна. Розповів їм безхвостий, як над ним кравець поглумився, побив та ще й хвоста відчикрижив. Домовилися вовки догнати кравця й розірвати. Чує кравець — недалеко виє ціла зграя вовків, а що робити, не знає. Оглянувся навколо бідолаха й стрімголов видерся аж на самий вершечок ялини. Збіглися вовки до ялини та й радяться, як кравця дістати. Один із вовків і каже:
— Стривайте! Все одно він не втече. Ставай, безхвостий, знизу, а ми всі — на тебе, один на одного, та так і доберемося до нього.
Почув це кравець і дуже перелякався. Бачить він, як вовки один на одного стають, ось-ось уже схоплять його за ногу, та як закричить:
— Ну, лізьте, лізьте! Кому попаде чи не попаде, а тому безхвостому то вже перепаде найбільше!
Безхвостий як почув ці слова — вискочив зісподу, а всі вовки так і покотилися на землю, як груші. Багато з них повбивалося, а решта до лісу чимдуж подалася. Зліз кравець із ялини й щасливий пішов своєю дорогою.
