Сестриця Оленочка і братік Іваночко

Російська казка

Були собі чоловік та жінка, і було в них двоє діточок — дочка Оленочка і синок Іваночко. Жили вони мирно та дружно. Та раптом прийшла біда неминуча — занедужала рідна матінка і померла. Батько потужив-поплакав та й оженився на другій. А у мачухи була й своя дочка.

Погано стало жити сестриці Оленочці та братіку Іваночкові. Мачуха дочці — пирога, а Оленочці — штовхана, мачуха дочці — молока, а Іваночкові — холодної водиці. Цілий день мачушина дочка в садку на перині байдикує, яблука гризе, а Оленочка від зорі до зорі за роботою спину гне.

Як прийде свято, мачуха дочку в стрічки та в намиста вбирає, а Оленочці брудну ганчірку ткне, на, мовляв, убирайся!

Та Оленочка і в старенькому сарафані, наче маків цвіт: коси золоті, очі голубі, брови чорні. А мачушина дочка — як палиця суха, як вугіль чорна, ще й серцем зла та заздрісна!

Одного разу поїхав батько в далекі краї, а мачуха розлютилася, розгнівилася та й вигнала з дому Оленочку з Іваночком:

— Ідіть, куди очі світять, додому не повертайтесь! Заплакала Оленочка, взяла за руку братіка Іваночка та й пішла світ за очі…

А мачуха на ганок вийшла, рукавом махнула, гучним голосом гукнула:

— Висихайте в лісі, річки бистрі, ручаї веселі, озера сині, не давайте Оленочці з Іваночком ні краплинки води!

Ідуть сестриця Оленочка та братік Іваночко по лісі. Сонце пече, пити хочеться. Підійдуть до річки — річка висохла, підбіжать до ручаю — в ручаї води нема. Плаче братік Іваночко:

— Сестрице Оленочко, я пити хочу!

Коли це бачать вони — на м’якій землі слід від коров’ячого копитця, повне копитце свіжої водиці. Каже Іваночко:

— Сестрице Оленочко, я вип’ю водиці з копитця?

— Не пий, братіку Іваночку, бо телятком станеш!

Пішли далі. Сонце височенько, колодязь далеченько, спека діймає, піт виступає.

Іваночко плаче, гіркі сльози ллє. Аж гульк— на землі слід від свинячого копитця, повне копитце свіжої водиці.

— Сестрице Оленочко, я нап’юся з копитця?

— Не пий, Іваночку, поросятком станеш!

Пішли знову. Сонце ще вище, колодязь ще далі, спека сильніша, піт ллє по лиці.

Стоїть козяче копитце, повне свіжої водиці.

Не витримав Іваночко, не спитався Оленочки, напився водиці з козячого копитця — і став козлятком. Коло Оленочки стрибає, копитцем б’є.

Заплакала Оленочка, обв’язала його шовковим поясом і з собою повела.

Через якийсь час дійшли вони до царського палацу. Побачив цар Оленочку — коси її золоті, очі голубі, брови чорні, полюбилася вона йому, схотів з нею одружитися. А Оленочка каже:

— Буду я тобі, царю, дружиною, тільки візьми й козлятко зі мною. Нерозлучні ми з ним, де я — там і воно.

— Що ж,— каже цар,— мені й самому козлятко до серця. Хай буде по-твоєму.

І стали вони хороше, дружно жити. У царя в садку дерева цвітуть, квіти ростуть, трава-мурава колихається.

Як почула лиха мачуха про Оленоччине добре життя — від заздрості світ потьмарився їй. Схотіла вона Оленочку погубити. Перерядилася, перебралася, взяла свою дочку, до Оленочки прийшла:

— Царице Оленочко, сонце пече, по лиці піт тече, ходім на ставок купатися.

Послухалася Оленочка, пішла.

Тільки підійшла до ставка Оленочка, лиха мачуха її у воду штовхнула, а свою дочку в царський одяг одягла, в Оленоччине ліжко поклала.

У царя в садку дерева посохли, трава пов’яла, квіти обсипались.

Повернувся цар з полювання, вибігла до нього мачуха й каже:

— Батечку-царю, занедужала цариця Оленочка, схотілося їй козлятинки, звели козлятко зарізати, м’ясце зварити!

Здивувався цар:

— То без козлятка не пила, не їла, а тепер козлятко зарізати наказує!

А цареві козлятка шкода, пішов він до Оленочки. Лежить цариця, чорна та страшна, на себе не схожа.

«Справді,— думає цар,— дуже хвора Оленочка…»

А мачушина дочка говорить:

— Звели, царю, козлятко зарізати, поїм козлятинки — одужаю!

Робити нічого. Звелів цар козлятко зарізати.

Прибігло козлятко до царя, плаче:

— Пусти, царю, до ставка сходити, чистої водиці напитися, з білим світом проститися, помити копитця!..

— Іди, козлятку!

Прибігло козлятко до ставка, стало на бережку, закричало жалібно:

— Оленочко, сестрице моя!
Виплинь, виплинь на бережок,
вогні горять горючії,
котли киплять кипучії,
ножі точать булатнії,
мене хочуть зарізати!

А Оленочка йому відповідає:

— Іваночку, братіку мій!
Не вийду я, не виплину:
важкий камінь до дна тягне,
шовкова трава на руках сплелась,
жовті піски на груди лягли!

Заплакало козлятко, назад пішло.

Надвечір котли скипіли, ножі наточили, почали слуги козлятко ловити.

Прибігло козлятко до царя:

— Царю-батечку, пусти до ставка востаннє чистої води напитися, з білим світом проститися, помити копитця!

— Іди, козляточку,— каже цар, а сам думає: «Чого це козлятко до ставка бігає?»

Пішов цар нишком за козлятком, за деревом притаївся.

Чує — плаче козлятко:

— Поможи, врятуй, Оленочко!
Поможи, врятуй, ріднесенька!
Вогні горять горючії,
котли киплять кипучії,
ножі точать булатнії,
мене хочуть зарізати!

А Оленочка йому відповідає:

— Іваночку, братіку мій!
Не врятую тебе, ріднесенький:
важкий камінь до дна тягне,
шовкова трава на руках сплелась,
жовті піски на груди лягли!

Почув ці слова цар — закричав громовим голосом:

— Збирайтеся, люди добрі, запускайте неводи, закидайте сіті шовкові!

Зібрався народ, закинув шовкові неводи, витягли Оленочку.

Зняли з Оленочки важкий камінь, розплели шовкові трави, струсили з Оленочки жовті піски — стала Оленочка ще вродливішою!

Радіє цар, радіє козлятко. У царя в садку дерева цвітуть, квіти ростуть, трава-мурава колихається.

А мачуху з дочкою покарали на смерть. Так їм, лихим, і треба!

Джерело: Сестриця Оленочка і братік Іваночко. Російська народна казка.— К.: Молодь, 1957.— 16 с.
Перекладач: Наталя Забіла

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up