Цар Алеодор

Один цар дожив до того, що й сивина голову вкрила, а дітей так і не мав.

Та ось, коли він уже зовсім постарів, доля послала йому сина, та такого вродливого, що й очей від нього не відведеш. Назвав його цар Алеодором.

Хлопчик ріс, набирався розуму та сили. А цар дедалі більше старів, і настала йому пора йти тією дорогою, з якої нема вороття. Посадив він сина собі на коліна та й каже:

— Любий мій сину! Бачу, буде з тебе велика людина. Як правити царством, я тобі не кажу, ти й сам кмітливий. Одне лиш прошу тебе: ніколи не йди в ті он далекі гори. Там володіння Півлюдини-верхи-на-кульгавому-півзайці. Хто хоч ненароком ступить на його землю, тому вже не повернутися з добром.

Сказавши це, він тричі важко зітхнув і помер.

Алеодор — дарма, що малий — сівши на престол, почав так правити країною, що не кожен із мудрих дорослих зумів би. Всі були задоволені і навіть пишалися, що жили в один час із ним.

Коли Алеодор бував вільний від своїх царських справ, то часто ходив на полювання. Він добре пам’ятав наказ свого батька — не йти в гори. Але одного разу він випадково забрів туди. Та не встиг ступити й кількох кроків, як перед ним з’явилася потвора.

Алеодорові стало болісно передусім за те, що мимохіть порушив дану батькові обіцянку.

А потвора-страховисько йому й каже:

— Хто переходить межі моїх володінь, той стає моїм рабом.

— Я випадково потрапив у твої володіння,— відповів Алеодор,— і нічого проти тебе не замишляю.

— Мені здавалося, що ти не боягуз, а тепер бачу: і ти збираєшся просити пощади.

— Ні, цьому не бувати! Я сказав тобі святу правду, але якщо ти воювати зі мною надумав, то вибирай: шаблями будемо рубатися, палицями битися чи війною підемо один на одного.

— Ні перше, ні друге, ні третє. Якщо ти хочеш усе владнати миром, то приведи до мене дочку Зеленого царя.

Почав Алеодор всіляко відмовлятися, мовляв, на його плечах царські турботи і він не має часу для такого далекого походу. Та й хто його туди проведе? Але потвора-страховисько стоїть, мов пень, на своєму: приведи йому дочку Зеленого царя.

Бачить Алеодор, що сам у всьому винен. Хоч і ненавмисне, але ж зайшов на чужу землю. І щоб спекатися лиха, він погодився на вимогу цього страховиська.

Пішов Алеодор у похід. Іде він, іде та все думу думає, як би краще все зробити? Раптом — зирк: перед ним озеро виграє, а на березі б’ється щука.

Побачив він щуку, підійшов до неї, хотів було забрати. Коли щука йому каже:

— Не вбивай мене, чоловіче, краще пусти в воду, а я тобі в пригоді стану.

Послухав її Алеодор і випустив у воду. А щука йому каже:

— Візьми ось цю луску, збережи її, а як тільки згадаєш про мене, я в одну мить припливу до тебе.

Пішов цар далі, коли бачить — перед ним ворон з перебитим крилом. Хотів було вбити ворона, а він йому й каже:

— Не вбивай мене, хлопче, краще перев’яжи крило, а я тобі в пригоді стану.

Алеодор перев’язав йому крило, а коли зібрався йти, ворон і каже:

— Тримай оцю пір’їну, витязю, і як тільки згадаєш про мене, я негайно прилечу.

Узяв пір’їну Алеодор і пішов далі. Не ступив він і сотні кроків, як наткнувся на ґедзя.

Хотів було роздушити його, а ґедзь йому каже:

— Пожалій мене, царю Алеодоре, а я тобі в пригоді стану. Візьми пилок із мого крильця, а як тільки згадаєш про мене, я в одну мить прилечу до тебе.

Почув Алеодор, що до нього звертаються на ймення, відпустив комашку й пішов далі.

Довго чи не довго йшов, але таки прийшов до палацу Зеленого царя. Прийшов, став коло брами і жде — може, хтось вийде й спитає, чого йому треба. День стоїть, два стоїть, але ніхто не виходить з палацу. А третього дня Зелений цар покликав своїх слуг і питає:

— Чому ніхто не вийшов і не спитав, чого людина стоїть перед брамою цілих три дні?

Схаменулися слуги й привели Алеодора до Зеленого царя.

— Що ти хочеш, юначе? — питає його цар.

— Мені, великий царю, потрібна твоя дочка,— відповідає Алеодор.

— Добре,— усміхнувся цар.— А ти знаєш про звичай при моєму дворі? Можеш ховатися, де завгодно, три доби підряд. Якщо моя дочка тричі знайде тебе, тобі відрубають голову й насадять на палю. А не знайде — тоді, хлопче, бери мою дочку. Подумай спершу гарненько, чи варто важити головою.

— Я згоден.

Скріпили вони свою домовленість грамотою, підписали та ще й печатку поставили і вирішили так: заховається Алеодор наступного дня. А він, звісно, втратив спокій. Думав, думав, як і де йому краще сховатись. Тут не до жартів — можна без голови залишитись! Ходив-походжав Алеодор, доки не згадав про щуку. Витягнув він луску, подивився на неї. І раптом — зирк! — підпливає до нього щука та й каже:

— Чого тобі треба, хлопче?

Розповів їй Алеодор про свою біду, а щука йому:

— Не сумуй, друже, я тобі допоможу.

Махнула щука хвостом, перетворила Алеодора в ляща й заховала його на дні морському.

Прокинулася царівна рано-вранці, взяла підзорну трубу, подивилася на всі боки світу, одначе Алеодора ніде не побачила. Усі, хто приходив її сватати раніше, ховалися то в льохах, то за хатами, то за копицями сіна, а то й на сторожовій вежі. А цей Алеодор заховався так, що царівна аж перелякалася.

Раптом їй спало на думку подивитися на море. Повернула вона підзорну трубу й побачила в морській глибині ляща. Очевидно, та труба була чарівна!

— Виходь звідти, шахраю,— засміялася царівна.— Чого це ти так стиснувся? З людини на ляща обернувся та ще й на дні морському сховався!

Що він мав робити? Довелося вилазити.

Наступного дня Алеодор згадав про ворона. Той одразу ж з’явився й запитав:

— Що тобі потрібно, володарю?

— Сам бачиш, що зі мною сталося. Чи не допоможеш ти мені?

— Гаразд, спробую.

Ворон ударив Алеодора крилом і перетворив його у вороненя. Вороненя приєдналося до чорної зграї й загубилося серед інших птахів.

Проснулася вранці царева дочка, взяла підзорну трубу й заходилася знову розшукувати Алеодора. Ніде не знаходила! Ні на землі, ні в річках, ні в морі. Задумалася царівна. Аж раптом десь о полудні спало їй на думку подивитися в небо.

Глянула вона й побачила Алеодора серед зграї вороння. Поманила його пальцем і каже:

— Лети на землю, чоловіче, бач, в якого маленького птаха обернувся!

Що йому залишалося робити? Опустився на землю.

Третього дня Алеодор подумав про ґедзя, і той в одну мить з’явився перед ним.

Алеодор розповів йому про свій клопіт, і ґедзь сказав:

— Я зроблю так, що тебе ніхто не знайде.

Ґедзь перетворив Алеодора в личинку й дуже спритно сховав її в косі царівни.

Встала царівна рано-вранці, взяла підзорну трубу й цілісінький день шукала Алеодора, але даремно. Дивилася вона і на море, і на землю, і на небо — ніде його не знаходила. Коли вже стало вечоріти, вона не витримала й закричала:

— Та виходь уже! Я відчуваю, що ти десь близько, але не бачу. Ти переміг!

Почув Алеодор слова царівни, спустився з її коси й став перед нею. Зеленому цареві не лишалося нічого іншого, як віддати свою дочку Алеодорові. А як настав час від’їздити їм, то провів їх з великою пошаною у супроводі славного почту аж до кордонів свого царства.

У дорозі Алеодор зупинився з царівною на перепочинок. І тут сказав їй:

— Я взяв тебе за дружину не для себе, а для того, хто мене послав.

— Чому ж ти мені не сказав про це в мене вдома? Я б знала тоді, що мені робити. Та все одно, і тепер ще не пізно.

Рушили вони далі. Коли добралися до потвори-страховиська, Алеодор сказав йому:

— Я дотримав свого слова, а тепер піду додому.

А коли царівна побачила потвору-страховисько, то затремтіла від огиди — нізащо не хоче тут залишатися.

Страховисько до неї і так і сяк, солодкі слова їй каже, всіляко піддобрюється. А царівна як вигукне:

— Згинь, дияволе, геть звідси в пекло, не місце тобі на землі. Потвора-страховисько не міг стерпіти такої образи й луснув зі злості. Що робити тепер Алеодорові? Забрав він собі страховиськові землі, одружився з дочкою Зеленого царя та й став правити своїм царством.

Перекладач: Володимир П’янов

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up