Дідова дочка й бабина дочка

Румунська казка

Жили колись собі дід та баба. У діда була дочка, і в баби була дочка. Бабина дочка потворна й ледача, пихата і зла. Вилежувалася вона день при дні, а всю роботу переклала на дідову доньку. Зате дідова дочка була з себе вродлива, до роботи беручка й серцем лагідна. Але від злої сестри та від мачухи дівчині життя не було.

І хоч вона працювала від раннього ранку до пізньої ночі, не розгинаючись, баба все одно наговорювала дідові на неї: вона, мовляв, неслухняна, ледача та безсоромна. А все це баба казала для того, щоб дід вигнав свою дочку десь на чужину в найми, бо вона, мовляв, псує і її донечку.

А дід, бувало, розвісить вуха та й вірить кожному бабиному слову. Одного разу, наслухавшись бабиних балачок, дід розсердився, покликав до себе доньку та й каже:

— Дитино моя, погано ти чиниш, нікого не слухаєш, перечиш старшим, отож не можна тобі далі в нас жити. Щоб не було через тебе більше чвар, іди собі на всі чотири сторони. Я ж тобі тільки раджу: куди б ти не пішла, скрізь будь слухняною, та покірною, та роботящою.

Стислося серце в бідолашної дівчини, поцілувала вона батькові руку й пішла, куди очі бачать, а сама плаче, гіркими слізьми вмивається.

Довго чи не довго йшла вона, коли виходить їй назустріч собака худющий-прехудющий, ребрами світить. Побачив він дівчину та й каже:

— Пожалій мене, дівчино красна, доглянь, трудівнице щира, може, я тобі колись у пригоді стану!

Пожаліла дівчина собаку, ласкаво погладила його, викупала гарненько й пішла далі, радіючи в душі, що добре діло зробила.

Небагато вона пройшла, як побачила гіллясту грушу, всю в цвіту, але вкриту силою-силенною гусені. Груша й каже дівчині:

— Пожалій мене, дівчино красна, доглянь, трудівнице щира, оббери з мене гусінь, колись і я тобі в пригоді стану!

Дівчина обламала сухе гілля, обібрала гусінь і пішла далі. Іде вона, йде, коли бачить занедбану, замулену криницю. Криниця й каже:

— Пожалій мене, дівчино красна, доглянь, трудівнице щира, колись я тобі в пригоді стану!

Дівчина вичистила криницю й пішла. Невдовзі вона побачила піч, на якій глина потріскалася, та й уся ледве купи тримається. Піч і каже їй:

— Дівчино красна, трудівнице завзята, доглянь мене, може, і я тобі колись у пригоді стану!

Дівчина обмазала піч, і стала піч така гарна, що любо глянути.

Дівчина йшла не лише вдень, а й уночі. Одного чудового ранку, продершись крізь лісові хащі, вона вийшла на мальовничу галявину, де під плакучою вербою стояла хатинка. Звідти вийшла бабуся й лагідно спитала:

— Хто ти така, дитино, і що шукаєш у цих краях?

— Я бідна дівчина, бабусю, сирота. Хочу найнятися десь на роботу, але нікого тут не знаю, та ще й заблудила.

— Бідолашна дівчина! — каже бабуся.— Я свята Неділя. Послужи мені сьогодні один день, а як добре впораєшся з роботою, то підеш від мене не з порожніми руками.

— Добре, бабусю, але я не знаю, що треба робити.

— Покупаєш і нагодуєш моїх дітей, вони зараз ще сплять, потім звариш мені обід. І щоб він був ні холодний, ні гарячий, а такий, як треба.

Дівчина одразу взялася до роботи. Перш за все приготувала літепло. Потім вийшла й гукнула:

— Дітки, дітки, ідіть купатися!

І що ж тут сталося? Увесь двір і ліс заповнило безліч різних гадів та великих і малих звірів. Дівчина одначе не злякалася і стала їх одного по одному, ніби справді малих діток, мити та вимивати. Потім заходилася обід варити. А коли повернулася свята Неділя й побачила, що її дітки чисто викупані, добре нагодовані, то дуже зраділа. Тоді почала сама обідати, а дівчині звеліла піти на горище й вибрати там на свій смак скриньку, але не відкривати її, поки не повернеться додому, до свого тата. Дівчина полізла на горище й побачила там багато скриньок: одні нові та гарні, інші старі та гірші. Вона не була жадібною, вибрала собі найстарішу та найгіршу скриньку. Побачивши, яку скриньку вона вибрала, свята Неділя спохмурніла, проте нічого не сказала і дівчину в дорогу благословила. Взяла дівчина скриньку й пішла до батьківської хати тією ж дорогою, якою прийшла сюди. Іде й бачить обмазану її руками піч, а в ній — повно рум'яних пирогів. Поїла дівчина пирогів, захопила з собою в дорогу.

Згодом побачила криницю, яку вичищала своїми руками, там тепер повно вщерть чистої та холодної води, а на цямрині срібні кухлики стоять. Напилася дівчина, взяла кухлики, пішла далі й прийшла до груші, яку порятувала своїми руками від гусені. На ній зараз груш — аж гілля гнеться, і всі жовті, спілі та солодкі, як мед. Поласувала дівчина грушами, ще й у дорогу з собою прихопила.

Довго чи не довго йшла дівчина, коли назустріч їй собака — веселий, гладкий, а на шиї намисто із золотих монет. Собака подарував дівчині намисто за те, що вона вилікувала його.

Так і прийшла дівчина додому. Як побачив її дід, то на радощах аж заплакав. Дістала донечка срібні кухлики, золоте намисто із шиї зняла й подала батькові. Потім відчинила скриньку — а звідти вискочили табуни коней, за ними вийшли череди худоби, потім отари овець.

Побачив дід таке багатство й аж помолодів. А баба розхвилювалася, що од злості ледь не луснула. Пещена бабина дочка закопилила губу й каже.

— Не сумуй, мамо, я ось піду й принесу ще більше добра.

Після цих слів вона, злюща-презлюща, пішла з дому. По дорозі зустріла і шолудивого собаку, і об’їдену гусінню грушу, і занедбану криницю, і немазану піч. Усі вони просили допомоги, а вона презирливо відказувала:

— З якої це ради стану я свої руки бруднити?

Отак, ні до чого не приклавши рук по дорозі, добилася дівка до святої Неділі, а та в ній нічого, окрім дурощів, люті та брутальності, не побачила. Обіду смачного приготувати не зуміла, дітей не покупала, а ошпарила всіх окропом. Отож, коли свята Неділя повернулася й побачила, що в неї робиться, то тільки за голову схопилася, але через свою велику доброту й милосердя нічого ледащиці не сказала, а послала на горище — хай вибере собі на свій смак скриньку.

Дівка була вельми ласою на все гарне й любила брати все краще. Схопила вона найкращу скриньку, злізла з горища й помчала додому, навіть із святою Неділею не попрощалася. Біжить, поспішає, боїться, щоб свята Неділя не передумала та скриньки назад не забрала.

Дійшла дівка до печі, а в ній пухкі пироги рум’яняться. Тільки вона потяглася до них, так і впеклася! Довелося, облизавши губи, йти далі. Дійшла до криниці, а на цямрині два срібні кухлики стоять. Тільки зібралася води холодної зачерпнути, а вони й затонули на дно, та й вода у криниці враз висохла! Дійшла до груші, а на ній плодів — хоч греблю гати. Та коли дівка простягла до них руки, груша вмить підросла, гіллям майже в небо вперлася. Зустріла дівка й собаку в намисті із золотих монет. Потяглася вона за намистом, а собака її хап! за руку…

Допленталася нарешті дівка до своєї матінки, але й тут їй не пощастило, бо коли відкрили скриньку, то з неї хмарою посунули різні змії.

А дід видав свою доньку заміж за доброго чоловіка. Все було б добре, тільки дід полисів, згорбився, і все через те, що баба колись цілісінькими днями гладила його по голові та по спині топталася.

Перекладач: Володимир П’янов

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up