Два цапки паслися біля арика.
— Агей, друже, переходь до мене та пограймося,— гукнув один.
— Ні, ти до мене переходь,— одказав другий.
— Гаразд, я йду до тебе,— погодився перший.
— Ні, я до тебе йду,— заперечив другий, і рушили назустріч один одному.
Зійшлися вони посередині кладки. А кладка та була вузесенька, розминутися ніде.
— Ти повертайся назад, а я перейду,— сказав один цапок.
— Ні, повертайся ти, а перейду я,— не погодився другий.
Отож нікотрий не хотів поступитися.
— Не послухаєш мене, я покажу тобі, де раки зимують! — погрозив один.
— Ану-ну, покажи! — затявся на своєму другий.
Розсердилися цапки, поставали на задні ноги, буцнулися лобами і обидва шубовснули в арик.
Вода була глибока та прудка, і наші цапки мокрі, виморені й захекані ледве повилазили на берег.
