В одному з міжгір’їв Гіссарського хребта жила колись дівчина Ширін[1]. Мала вона ясне, мов сонце, обличчя, великі сяйні очі, чорні коси й тонкий стан.
Жила вродливиця Ширін із своїми старенькими батьком та матір’ю в давньому родовому замку на схилі гори.
Щоранку виходила вона з своєї оселі й милувалася чудовим берегом річки, квітучими й радісними довколишніми селами та щедрими садами.
Найбільше тішила її грайлива річка, що починалася високо в горах, вбирала дорогою води багатьох малих і великих струмків і несла живодайну вологу на поля родючої Гіссарської долини.
Ширін виходила на берег, дихала чистим повітрям, вдивлялася, як котить хвилі повновода річка, слухала їх нескінченну пісню.
Мало-помалу чутка про незрівнянну вроду Ширін облетіла цілий світ. З усіх усюд почали засилати старостів царі, царевичі й візири.
Та Ширін усім їм відмовляла. Одного разу батьки порадились і мати каже до Ширін:
Люба донечко, мені вже набридли ті старости. Ти не малекька, пора заміж. Ми плекали тебе, щоб, коли станеш на порі, справити весілля й спокійно доживати при тобі віку.
Почула це Щирін, замислилася, підвела голову й мовила:
— Матусенько, я виберу того, хто за одну ніч своїми руками проведе воду від річки до нашого замку. Лише з богатирем-працелюбом, який напоїть спраглі землі довкола нашої оселі, я буду щаслива.
Батьки переповідали цю умову сватачам, а ті як зачують таке, то одразу від своїх намірів одмовляються.
А неподалік проживав вівчар Фархад[2]. Гнав він раз свою отару повз замок, побачив незрівнянну Ширін і закохався.
Але, знаючи, що до дівчини сватаються царі, царевичі та візири, казав собі: «Вона відмовляє таким знатним особам, то чи буде приязна до мене?» — і не зважувався навіть натякнути про своє кохання.
А як дізнався Фархад про умову Ширін, зрадів дуже, узяв мотику й кирку і взявся до роботи.
Про Фархадів намір довідався один із сватачів Ширін — царевич Хісров[3]. Ревнощі заволоділи царевичем, і він теж подався виконувати умову Ширін.
Фархад прокладав шлях воді крізь скелі, навпрямець, а Хісров — долиною, під гору.
За короткий час Фархад пробив у скелях довгий і глибокий канал і вже ось-ось мав наблизитися до мета.
А Хісров, який за все своє життя не брав до рук ніякого знаряддя, крім гострого кинджала, швидко підупав на силі і втратив усяку надію одружитися з Ширін. Та коли побачив, що Фархад наближається до замку, ревнощі ще дужче охопили царевича, і він вирішив будь-що завадити Фархадові.
Підступний Хісров удався до облуди: нарубав очерету й вислав ним доріжку від річки й мало не до замку Ширін. Тоді знайшов хитру, підступну бабу, дав їй золота і звелів сповістити Ширін і Фархада, що, мовляв, Хісров закінчує канал.
Узяла стара ціпок, прийшла до дівчини й каже:
— Дочко, царевич Хісров уже майже виконав твоє бажання.
А саме зійшов місяць, і очерет сизо вилискував у місячному сяйві, наче то й справді була вода.
Глянула Ширін з гори, й здалося їй, що вода хлюпоче зовсім поряд. На радощах поцілувала вона бабу й мовила:
— Матінко добровіста, підіть і скажіть царевичеві Хісрову, що я стану його дружиною, як тільки вода сягне нашої оселі.
Баба лукаво осміхнулась і пошкандибала до Фархада.
— Даремно ти стараєшся, Фархаде,— каже вона.- Вуста Ширін належатимуть Хісрову.
— Що? — не розчув Фархад, бо саме довбав скелю.
— Кажу, вуста Ширін належатимуть Хісрову,— повторила баба,— поглянь униз.
Глянув Фархад у долину, а там і справді доріжка вилискує.
— О! Хіба Хісров уже провів воду? — спитав розпачливо.
— Авжеж, провів! — єхидно одказала баба.
Тяжко застогнав Фархад-богатир, затремтів і враз зів’яв, мов верба від суховію.
— Ні, без Ширін мені не жити! — мовив Фархад і з усієї сили вдарив себе гострою мотикою по голові і зійшов кров’ю.
Саме тоді сховався місяць за гору і Хісровів очерет перестав полискувати.
На світанку Ширін прокинулась з надією побачити воду біля оселі й вибігла з замку. Та тільки й побачила доріжку з очерету. Збагнула Ширін, як жорстоко ошукав її Хісров.
Глянула дівчина на Фархадову працю, а там мертвий богатир лежить. Заридала гірко й звеліла поховати Фархада в замку.
Відтоді ніхто вже не бачив Ширін. Вона не виходила більше на берег річки, а до кінця свого віку прожила в замку з думка ми про Фархада.
[1] Ширін — мила, люба, приязна; герої легенд і переказів.
[2] Фархад — ім’я символізує розум, мудрість, волю.
[3] Хісров — описова назва правителів, походить від імені двох великих царів, що правили Іраном у VII ст. перед завоюванням арабами.
