Жив собі один безжурний хлопець, звали його Гасаном. Удень працював, уночі відпочивав і радий був тому, що мав. А понад усе любив мандрувати.
Якось прибився Гасан до міста, мешканці якого дожилися до того, що самі собі ради не могли дати: никали зачучверілі, голодні.
Побачив Гасан, що з такими каші не звариш, пішов у ліс, нарубав дров, продав на базарі, а собі накупив м’яса, олії, рису, овочів, знайшов чиєсь покинуте дворище, заходився варити плов.
А падишах тієї країни дуже хотів знати, що думає й говорить про нього народ. Тому вбирався він часом в убогу одежину й ходив собі містом, дослухався, додивлявся. Того вечора бродив він вулицями й бачив, що з багатьох коминів не курить: більшість людей не те що гарячі страви, а й хліба не мали. І ось на околиці міста падишах загледів, що з одного занедбаного обійстя стелиться димок. Підійшов ближче й почув запах плову. Зайшов володар на подвір’я, а там якийсь юнак порядкує.
— Гей, хлопче,— озвався падишах,— я мандрую самотньо з далеких країв і бачу, що й ти самотній, то чи не прихистив би мене в своїй хатині?
— А чого ж, заходьте! — відказав Гасан.
Падишах примостився біля вогню. Невдовзі зварився плов, і обидва смачно поїли. А коли погамували голод, падишах спитав:
— Люди в цьому місті з хліба на воду перебиваються, а ти он скільки плову наварив, та ще й з м’ясом. Либонь, маєш якийсь добрий заробок?
— Чули, дядьку, як люди кажуть: «їж виноград і не питай про сад». Тож пригощайтеся пловом, а все інше нехай вас не турбує,— одказав Гасан.
Хлопець згорнув скатертину, узяв дутор[1] і заспівав пісню.
А падишах слухав та й думав:
«Хто ж цей юнак? Ремісник? Ні, на ремісника він не схожий. На купця — теж. Видно, злодій або розбійник. Як довідаюся, що справді так, запроторю його до в’язниці». Тож коли хлопець перестав співати, узявся розпитувати його, хто він такий та що робить.
— Багато ви хочете знати! — відказав на те Гасан.— Я не ремісник і не купець, не злодій і не розбійник, а звичайний трудівник. Цілий день носив на базар дрова, а на зароблені гроші накупив оцього добра.
Падишах не повірив йому й наступного дня подався на базар. Дивиться — Гасан справді продає дрова.
Повернувся володар до свого палацу й звелів, аби заборонили торгувати дровами. Покликачі ходили містом і вигукували:
— Слухайте веління падишаха! Віднині всім забороняється торгувати дровами. Кожен, хто порушить цей указ, сяде до в’язниці!
Того ж вечора володар знову вбрався в убогу одежину й подався до Гасанової оселі. І цього разу з його обійстя пахло пловом. Здумілий падишах ступив на подвір’я.
— Заходьте, гостем будете,— підвівся йому назустріч Гасан. Він саме скінчив варити вечерю. Коли обидва смачно попоїли, володар і каже:
Я чув, що падишах заборонив торгувати дровами, тож думав, не маючи як заробити грошей, сидітимеш голодний.
— Хай йому трясця, тому падишахові, як він і дрова заборонив продавати. Я весь світ обходив, а такого дурноверхого правителя ще не стрівав; Та мені що з того? Раз він заборонив продавати дрова, я продавав траву.
— А як заборонить продавати й траву, що тоді робитимеш? — запитав падишах.
— Що робитиму? Піду нароблю віників і продаватиму віники.
— А як падишах і віники продавати заборонить, тоді що?
— Ще щось придумаю. Не вмирати ж з голоду. Ви якийсь чудний чоловік, навіщо вам усе те знати?
Гасан узяв свого дутора й заспівав:
Хліб, що ти в поті чола заробив,
Дорожчий, далебі, за царські скарби.
«Ось зіб’ю пиху цьому зухвальцеві, побачу, якої він тоді заспіває»,— подумав падишах і пішов геть. А вранці звелів своїм вартівникам схопити юнака й поставити на чатах, нехай стоїть непорушно цілими днями під брамою.
Вартівники вмить виконали наказ. Цілий день чатував Гасан з мечем при боці біля брами падишахового палацу.
«Ану, погляну, що він тепер поробляє!» — подумав володар і ввечері подався до Гасанової оселі. Приходить, а хлопець, як завжди, радий та веселий варить плов.
— Заходьте, якраз на вечерю поспіли,— мовив той, побачивши гостя.
Попоїли. Плов був ще смачніший, ніж учора.
— А скажи-но, як ти сьогодні заробив грошей? — спитав володар.
— І не питайте,— відказав Гасан.— Схопили мене падишахові вартівники, дали меча й звеліли чатувати біля брами. То я, тільки-но звільнився, продав того меча, а собі витесав дерев’яного й сховав у піхви. Накупив усього, ще й гроші лишилися.
А якщо падишах прикличе тебе до себе й звелить відсікти голову якомусь порушникові порядків у державі, що тоді? Ти про це подумав?
— Як чоловік тільки й думатиме, що з ним буде, йому голова опухне. Послухайте, як мудрі люди кажуть:
Хоробрим, розумним, завзятим, метким Найбільший тягар не здається тяжким.
Пішов падишах мовчки, а другого дня звелів привести до палацу одного в’язня, прикликав Гасана й каже йому:
— Оцей чоловік учинив великий злочин, і ми засудили його до страти. Якщо одним ударом меча не втнеш йому голови, кати відсічуть тобі голову.
— Гаразд! Наказ падишаха — закон для його підлеглих! — промовив Гасан, видобув з піхов свого дерев’яного меча й так уперіщив ним того в’язня по шиї, що меч розлетівся на друзки.
— О царю світу, о володарю наймилосердніший,— звернувся Гасан до падишаха,— недарма сказано: «Якщо людина безвинна, то й катівський меч перетвориться на палицю». Цей чоловік не винен, і мій меч став дерев’яним.
Царедворці аж роти пороззявляли, а володар тільки всміхнувся й змушений був звільнити в’язня.
Подивувався падишах Гасановій тямковитості й дав йому спокій.
[1] Дутор — двострунний щипковий музичний інструмент, поширений у таджиків, туркменів, узбеків, уйгурів.
