Чи було, чи не було, а здружилися листочок і грудочка. Та й так міцно, як ніхто досі. Коли йшов дощ або сніг, листочок укривав грудочку й вони перебували негоду. А в морозяну або вітряну пору грудочка притуляла листочок до землі. Отак і оберігали вони одне одного.
Помітила це облудниця лисиця, і їй зробилося заздрісно.
І надумала вона розлучити друзів. Ось приходить до грудочки й питає улесливо:
— Чи то правда, що ти дуже здружилася з листочком?
— Правда,— відповіла та.
— Облиш його, він нещирий з тобою,— таємниче мовила лисиця.
— Ні, він ніколи не бува нещирий!
— Ти що, не віриш мені? — здивувалася підступниця,— Ану згадай, як ти клякнеш під вітром на морозі, а листочок спокійнісінько собі спить у затишку під тобою. А ти ще його й захищаєш. Подумай тепер сама над цим, а я побіжу, ніколи мені.
Прийшла облудниця до листочка й тієї самої завела:
— Правда, що ти дружиш із грудочкою?
— Так,— потвердив листочок.
— Ой, бідолаха ти, не знайся більше з нею, вона тебе дурить. Я помітила це, й шкода мені тебе стало, ось і вирішила застерегти.
— Та як же грудочка може дурити мене?! — не збагне листочок.
— А ти подумай сам. Коли в сніговицю чи в дощ укриваєш грудочку собою, сам мокнеш, а вона суха. А як вона тебе придушить до землі, тобі знов доводиться терпіти. Чого ти маєш через неї страждати, хай і вона помокне. Ой, забарилася я, пора мені бігти.
Тільки-но лисиця пішла, як линув дощ мов з відра, а вітрюга розходився, аж свище. А листочок і грудочка, уведені лисицею в оману, назахистили одне одного. Тож вітер завіяв листочок, а злива розквасила грудочку.
