Якось потоваришували ішак, півень та коза. Набрали в старий хурджин[1] попелу, склали його на ішака, а зверху посадили півня. Коза пішла попереду, а ішак з півнем на спині почимчикував за нею.
В одній кам’яниці жили три багатих деви[2].
Ішак, півень та коза стали змовлятись: «Обдурімо девів і заберімо їхнє добро». З тим і пішли до кам’яниці. Коза подріботіла хутчіше, так що ішак з півнем далеченько відстали.
Заходить коза на подвір’я, аж бачить — сидять три деви, а перед ними три казани з пловом. Привіталася коза, а деви їй у відповідь:
— Якщо птах сюди залетить — без крил зостанеться, кулан забіжить — копит позбудеться. Якби ти не привіталася до нас, ми тебе розірвали б.— А тоді й питають, що нового чути у світі.
Коза й відповідає:
— Нічого особливого. Щоправда, один падишах на вас військо веде, а ви, мабуть, і не знаєте.
Деви поглянули на козу здивовано та й кажуть:
— Треба вилізти на стіну й подивитися.
Подерся один, глянув та й каже:
— І справді, бачу, як десь далеко курява по шляху стелеться.
А то півень топтався ногами по хурджину з попелом, і що ближче вони підходили, то хмара більшала.
Поліз другий дев на стіну.
— Ой, та вони вже близько! Коні куряву збивають!— зарепетував він і плигнув додолу.
І деви хутенько п’ятами накивали. А півень з ішаком зайшли у двір, зустрілися з козою, повечеряли трьома казанами плову, зібрали в хурджин усе багатство девів. Уже хотіли були йти з кам’яниці, аж бачать — деви повертаються. Ото й полізли ішак, півень та коза на дерево. Півень сів аж на самому вершечку, коза під ним, а ішак високо полізти не зміг, то примостився на найнижчій гілці.
Подивилися деви — немає ніяких слідів, окрім ішакових, півнячих та козячих. Пішли вони по тих слідах та й натрапили на дерево. Раптом гілка, на якій сидів ішак, зламалася, і він упав додолу. А півень з козою в один голос:
— Ой-ой-ой, небо прорвалося!
Деви так перелякалися, що кинулися навтікача. А ішак, коза та півень забрали усе добро девів і, прийшовши додому, поділилися. Півень узяв зерно, коза — траву, ішак — солому. А золото троє друзів закопали, бо вирішили, що воно їм ні до чого.
