Було то десь, а де — я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали по одному гусару за лінощі та крутійство. Не було в тих двох гусарів ні батьківщини, ні дому. Тому кожен із них пішов світ за очі, аби лиш подалі од полку.
Обидва гусари в один день прийшли до великого міста і попали саме на ярмарок. Тинялися вони серед людей, але нічого не купували й не продавали, бо не було в них грошей, щоб купити щось, не було нічого, щоб і продавати.
І кожен із них почав сушити собі голову тим, як роздобути хоч трохи грошей. А що обоє були ледачі, то навіть і не подумали про те, як би ті гроші заробити чесною працею.
І придумали вони, як роздобути грошей шахрайством і облудою.
Перший гусар подався в ліс, назбирав повнісінький міх жолудів і повернувся на ярмарок, щоб продати їх замість горіхів.
Другий гусар теж пішов у ліс, назбирав повний міх моху й повернувся на ярмарок, щоб продати його замість овечого руна.
Довго стояли вони, пропонуючи свій товар, але покупців так і не знайшлося.
Сонце вже високо піднялося на небі, коли гусари зустрілися. Той, що продавав жолуді, спитав того, що продавав мох:
— Що ти продаєш?
— Горіхи. А ти?
— Овече руно, але ніхто не купує.
— Ну що ж, поміняймося товарами,— запропонував перший.
Обмінялися вони міхами та й розійшлися в різні боки, гадаючи, що обдурили один одного. Ледь живі від утоми, прибігли вони в різні кінці лісу й почали квапливо розв’язувати міхи. А коли побачили, що там, збагнули, що ошукали один одного.
Побігли вони назад на ярмарок і зустрілися ненароком біля глибокого колодязя!
— Оце так! Бачу, що ми з тобою — два чоботи до пари,— сказав Жолудник.— Нумо разом обдурювати людей! Так нам буде багато легше.
Моховик залюбки погодився.
Вдарили вони по руках та й почали мізкувати, як би то прожити так, аби нічого не робити.
Пішли вони знов до лісу. Йшли, йшли звивистою стежкою, аж поки на глухій галявині побачили хатину. А в тій хатині жила відьма, дуже підступна й хитра.
Відчинили Жолудник і Моховик двері й питають:
— Чи не знайдеться в цій хаті роботи для нас?
— Чом би й ні? — відповідає відьма.— Знайдеться. Є в мене одна-єдина корова, яку щодня треба виганяти на пасовисько та прибирати за нею корівник. Три дні — в мене за рік. Якщо сумлінно працюватимете, заробите кожен по десятку золотих.
Зраділи Жолудник і Моховик. Ще б пак! Адже з однією коровою не так уже й багато мороки, а за три дні можна заробити десять золотих.,.
Між собою вони домовилися, що Жолудник виганятиме корову на пасовисько, а Моховик прибиратиме в корівнику.
Вранці Жолудник добряче поснідав, поклав у торбину хліба, сала, свіжих огірків, люльку з тютюном, прив’язав за спину ослінчик — поки корова пастиметься, він сяде й буде спокійно смоктати люльку.
Моховик теж не хотів перетруджуватися. Гадав, що швиденько прибере в корівнику і весь день лежатиме під тінню високого дуба.
Повів Жолудник корову на пасовисько. Та тільки-но вона вийшла за ворота, помчала, мов скажена. Жолудник — за нею. Коли він наздогнав корову, вона зупинилася й почала нестися.
Тільки-но Жолудник зручно вмостився на ослінчику й зібрався закурити люльку, корова задерла хвоста і знову помчала.
І так було весь день. Жолудник бігав за коровою і не мав часу не те що закурити люльку, а й з’їсти шматок хліба. Повернувся додому ледве живий.
В Моховика справи були не кращі. Почав він уранці викидати з корівника гній. Та диво дивне! Одну лопату викине, а на тім місці виростає ціла купа гною. Аж надвечір купа перестала рости. Впорався Моховик із роботою лише тоді, коли Жолудник пригнав додому корову. Моховик хутко помився і пішов назустріч Жолуднику.
— Як твої справи, чи добре відпочив? — спитав він.
— Чудово, друже,— відповів Жолудник.— Вигнав я корову на пасовисько, де росте густа соковита трава, сів на ослінчик і весь день наминав хліб із салом, пив молоко та курив люльку. Ох, як гарно я відпочив! Ну а ти? Що ти робив?
— Я вранці вичистив корівник від гною, полежав трохи, попоїв, знову відпочив. Пообідав і чекаю на тебе. Оце щойно прокинувся… Слухай, хай завтра я пожену корову на пасовисько, а ти залишайся вдома й відпочивай,— сказав Моховик.
Обоє зраділи, що обдурили один одного і, звичайно, охоче погодились помінятися роботою.
Вранці, ще й сонце не зійшло, Моховик розбудив Жолудника, попросив у нього ослінчик, та люльку і повів корову на пасовисько.
І він весь день пробігав за коровою, так само, як учора Жолудник.
А Жолудник заходився завзято викидати з корівника гній, щоб якомога швидше піти полежати під тінистим дубом і відпочити від учорашньої біганини.
Та до самого вечора не довелося йому навіть присісти.
Страшенно розгнівалися Жолудник і Моховик один на одного.
Коли Моховик увечері пригнав корову додому, Жолудник накинувся на нього:
— Чому ти не сказав, що гній треба викидати весь день, не присідаючи?!
— А ти чому не сказав, що за коровою весь день треба бігати, теж не присідаючи? — і собі спитав Моховик.
Почали вони думати-гадати, чому з ними така приключка вийшла. Нарешті здогадалися, що хазяйка їхня — відьма, а корова і гній — зачаровані дияволи. І вирішили вони не чекати кінця служби, а втекти на третій день удосвіта.
Відьма підслухала розмову Жолудника й Моховика і вирішила провчити їх.
Підвелися рано-вранці колишні гусари і пішли до хазяйки по розрахунок.
— Та ви ж не працювали третій день,— сказала відьми.— Проте я не затримуватиму вас. Тільки замість десяти золотих одержите десять срібняків. Почекайте, я зараз повернуся.
Відьма вийшла на подвір’я та й полізла у якусь яму.
Жолудник і Моховик відштовхуючи один одного, підбігли до вікна, щоб побачити, куди полізла відьма по гроші. Хіба могли вони знати, що гроші вже Давно у відьми в кишені, а в яму вона полізла тільки тому, щоб обдурити їх?
Розплатилася відьма з колишніми гусарами, і вони почимчикували до міста. Не пройшли й половини шляху, як надумали повернутися до відьминої хати, сховатися в кущах, а вночі залізти в яму і набрати повен міх монет.
В одному селі випросили вони міх, довгу мотузку, потім прийшли до відьминої хати, сховалися в кущах і стали нетерпеливо дожидатися ночі.
Тільки-но стемніло, вони вибрались з кущів, перелізли через тин, підійшли до ями і почали сперечатися, кому лізти першому.
— Лізь ти,— каже Жолудник Моховикові, — ти худий, і тебе легше буде витягати з ями. Обв’яжися мотузкою, я тебе спущу.
І Моховик поліз у яму.
В ямі, крім різного мотлоху та сміття, нічого не було.
Моховик ступив крок — і вдарився лобом об щось тверде, ступив назад — і впав у якусь багнюку. Нахилився вліво — намацав рукою старий кожух, нахилився вправо — рука торкнулася іржавого чавуна.
Збагнув Моховик, що попав у смітник.
А Жолудник щомиті питає, стоячи над ямою:
— Чи знайшов гроші? Чи багато їх там? Чи тягти вже отой мішок?
Та Моховик боявся признатися, що то не скарбниця, а звичайна яма на сміття. Він був певен, що Жолудник розгнівається і залишить його на дні ями. Тож і відповів, що міх незабаром наповниться грішми. А сам хутко заліз у нього, вмостився якнайзручніше й гукнув:
— Тягни!
Жолудник витяг міх, одв’язав мотузку, завдав його собі на плечі й помчав до міста, навіть не подумавши про те щоб витягти Моховика з ями.
До самого світанку ніс він на спині важкий міх, стогнав, кректав, прів, але ніс. Коли підходив до міста, вже світало.
Аж тут Моховик обізвався з міха:
— Годі вже мене нести, далі вже й сам піду!
Злякався Жолудник, кинув міх на землю, і Моховик виліз звідти.
Глянули вони один на одного — і стало їм соромно.
І вирішили вони заробляти на прожиття сумлінною, чесною працею.
Почали вони працювати. Добре працювали, і люди стали їх поважати.
А згодом повернулися вони кожен до свого гусарського полку й хоробро билися з ворогами батьківщини.
