Дивний сон Івана

Українська казка

Був один чоловік, котрий не мав дітей. Він зібрався по селах, по ворожбитах, аби собі дитину виходити. Бабки говорили йому то сяк, то так. Три роки він ходив по ворожбитах, а далі зібрався і йде додому. Назустріч — циганка. Каже:

— Зніміть карти.

А чоловік сказав:

— Іди ти, циганко, геть, бо я знімав карти три роки, та ніхто мені правду не говорив. І більше не знімаю!

Але циганка дуже просила, що вона поворожить не за великі гроші, за трохи тютюну. Чоловік сказав:

— Ну, чорт з тобою! Ще раз зніму. Послухаю і твою брехню.

І циганка наворожила чоловікові на картах, що у нього будуть три хлопці, як прийде додому. Чоловік каже:

— Як це станеться, то я тобі дам тисячу срібних.

А циганка сказала:

— Тоді я тобі двері відчиню, як побачиш хлопчиків.

Прийшов чоловік додому, і жона за якийсь час народила трьох синів. І в той час двері відчинила циганка, і ґазда їй заплатив тисячу срібних. Циганка пішла собі.

Айбо хлопці такі вродилися: два звичайні, а третій, Іван, став на ноги й проговорив:

— Няньку! Купіть мені одежу й рушницю, бо я йду пізнати світа.

Батько купив йому одежу й рушницю, а хлопець питає:

— Чи є у вас, няньку, пасовище, бо я би пішов подивитися на нього.

Зібрався і прийшов на полонину. А вівчарі його не знають і питають:

— Чий ти, хлопче?

— Я — Іван Антонів. Оце наше пасовище.

А вівчарі дуже здивувалися, що хлопець такий малий, а прийшов на пасовище. Дали йому велику гостину й задержали до самої ночі. Хлопець збирається додому з полонини, а вівчарі його не пускають:

— Не йди, хлопче, не йди.

А він зібрався і пішов. Йде й дуже йому почало дріматися по дорозі. На самій межі знайшов колибу, зайшов і ліг спати. І приснилося йому, що буде в нього одна сестра і віддадуть її за першого легіня. Хлопець рано встав і списав собі на папір, що снилося. Прийшов додому і говорить нянькові:

— Снилося мені, що буде в нас одна сестра. Та чи віддасте її за першого легіня?

Отець відповів:

— Коби лиш була! Віддамо, аж би який був бідний!

І тяглося ото півроку. А через півроку вродилася в них дівчинка! І пішли нянько з мамкою хрестити. Піп інакше не хоче хрестити, лиш так, коли обоє побожаться, Що віддадуть її за першого легіня А то був не піп, чорт, що обернувся на попа. Вони побожилися, що віддадуть, і піп похрестив. Дав їй ім’я Маріка.

А Маріка росла дуже скоро. Коли їй було вісімнадцять років, прийшли її сватати: жених і сватач. Сіли за стіл, а дівчина стала й дивиться: який то у неї жених? А Іван узяв сестру за руку та й каже:

— Іди сідай коло жениха.

Дівчина сіла, і гостяться. Айбо жених випустив з руки виделку. А дівчина хотіла скоро підняти виделку, схилилася і вхопила жениха за хвіст. Дуже налякалася і втекла.

А жених схопився і йде геть. Каже, що віднині за два тижні буде весілля, й не питає, чи його хотять. Той жених був чорт.

Іван зажурився й дав обкувати хижу та двір самим залізом. І так обкував, що не могла до нього залетіти й муха. За два тижні приходить весілля й гукає на воротях:

— Відмикай!

Ніхто не озивався. А дружбове, що прийшли із сокирами, все залізо поперетинали і увійшли до хижі. Дівку взяли в коляску й пропали.

Іван ще більше зажурився. Думає собі: «Недобрий мені сон приснився в колибі». І сказав своєму батькові:

— Іду я собі геть, куди мене очі поведуть.

Зібрався і йде. Стрічає старого діда. Поклонився йому і питає:

— Що ви, діду, за один?

— Я Вечірник.

Іван прив’язав діда до бука і йде далі. Стрічає другого діда:

— Що ви, діду, за один?

— Я Північник.

Прив’язав і того діда і йде собі далі. Стрічає третього:

— Що ви, діду, за один?

— Я Зірник.

Прив’язав Іван і третього діда до бука, а Зірник почав просити:

— Одв’яжи нас і пусти, то я тобі дам таку рушницю, котрою уб’єш, що лиш подумаєш.

Іван усіх трьох повідв’язував А дід дав йому рушницю.

Зайшов Іван у великі гори й бачить перед собою великий вогонь. Іде він до вогню. Приходить, а там коло ватри дванадцять розбійників сидять і печуть м’ясо. Іван став і думає: «Підійду я ближче».

А то були велети, що ступали з гори на гору і звалися леви. Взяли Івана на долоню і говорять:

— Що це за черв’ячок?

Передають його один одному довкола вогню, і дванадцятий лев проговорив стиха:

— Хлопці, це чоловік. По нас буде такий світ.

І радяться леви, що їм би йти до царя викрасти трьох доньок. Але в царя на брамі золотий когут, що світить навколо. Тільки рушать, когут піє. Тоді цар іде з військом. Іван ото послухав і сказав:

— Не журіться нічим, я когута уб’ю, аби ви лиш слухали, що буду казати.

І набрав Іван собі у постоли землі й узувся.

Зібралися і йдуть. Іван попереду, а розбійники за ним.

Коли прийшли до воріт, когут почав обертатися і піяти. І каже йому Іван:

— Чому ти вертишся і пієш? Я стою не на твоїй землі, а на своїй.

Той перестав обертатися і піяти. Тоді Іван став на одне коліно, прицілився з рушниці і першою кулею когута вбив. А світло нараз вгасло.

Прийшли до царського палацу. Та леви не можуть увійти у вікно, не вміщаються. Іван каже їм:

— Чекайте тут, я подивлюся, де дівки сплять, вернуся й розповім.

І зайшов. Старша донька спала у першій хижі. Вона мала хусточку на грудях. Він хусточку взяв. Заходить у другу кімнату тут спить середуща. Вона має на персті золоту жуковину[1]. Іван жуковину взяв і поклав собі в кишеню. Заходить у третю кімнату, де спить наймолодша. А ця має на пальці наперсток.

Поки Іван вернувся, розбійники всю стіну розібрали, лиш чекають Івана. Іван їм сказав:

— Ходіть, тут є три дівки!

Розбійників було дванадцять, і кожний хотів мати за жону принцесу. Кинулися у стіну і в стіні заклинилися так, що ні сюди ні туди. Іван узяв шаблю і всім дванадцятьом повідтинав голови. Та й пішов додому.

Рано цар дивиться, а в його стіні дванадцять розбійників порубані лежать. І думає собі: «Хто би це зробив?»

І пустив по світу посланців, хто знає про це діло, за того дасть доньку.

Іван узяв своїх братів і йде до царя. Прийшли вони туди, і старший брат розповів казку старшій царській доньці, а середущий середущій, а Іван молодшій. А далі показав їй наперсток, котрим вона шила, і вони побралися.

Брати взяли собі жінок додому, а Іван лишився на царстві царювати.

Та вночі подивився він, а його жони коло нього нема! Біс украв від нього жону.

Вернувся Іван додому, туди, де народився. Його брати добре й щасливо живуть, лише він нещасний, бо чорти забрали і сестру, і жону. Дома трохи побув і йде у світ шукати їх.

Йде він великими пустищами і бачить на одній горі блиск. Підійшов туди, а там сидить у хижі молода жінка. Іван красно вклонився їй, а вона йому відповіла:

— Сідай, легіню, та розказуй новини.

— Є у мене досить новин, бо сестру мою взяв чорт, а жону біс.

— Знаю я, де вони,— каже молода жінка.— Вони від мене на дев’ятій горі. Айбо тяжко туди дійти, бо межи горами є велика вода, що ти її не перейдеш.

Іван сказав, що мусить піти, аж би нараз втопився. Молода жінка подивилася на Івана й пожаліла його. Подарувала йому одне красне обруся.

— Коли прийдеш до води, то махни обрусям три рази навхрест. Перед тобою стане красний міст. Коли перейдеш міст, та все держися лівим боком, доки не прийдеш до одного кривавого звору. Іди вгору тим звором, а він тебе поведе до чортівської хижі. В кривавім зворі кров з чорта та біса. Вони обидва жонаті, а диявол нежонатий і кожний день їх б’є.

Іван пішов угору звором, прийшов до хижі й бачить: сестра в залізній бочці варить молоко. Дуже зраділа і закричала:

— Любий мій брате, як ти прийшов сюди?!

Так закричала, що почула в другій кімнаті жона і теж вибігла:

— Любий мій чоловіче, як тебе господь сюди приніс?

І жінки пізнались, що вони собі родина. Іван почав питати, як їдять молоко чорти. А вони сказали:

— Хлебчуть, як пси. А як вихлебчуть половину, залазять у бочки.

Іван порадив їм:

— Коли чорти зайдуть у бочки, то ви позапирайте їх колодицями і позамикайте. А потім уже щось будемо діяти.

Як Іван це сказав, чує, що чорт ударив бараном у хижу. Ото він давав знати, що йде на полуденок. Івана швидко заховали у пивницю[2], а чорти заходять і почали вітрити[3]. Кажуть, що тут свіжа душа вонить. Жінки їх умовляють:

— Ви набралися такого духу по горах, де були.

Чорти почали хлебтати молоко. Як дохлебтали до половини, залізли в бочки, і жінки їх позамикали. Іван заскочив до хижі, бочки викотили геть і пустили вниз великими скелями у глибоку воду. Іван узяв сестру і жону за руки, і прибігли до води. Іван махнув обрусям, і появився міст. Вони перейшли, оглядаються, а чорти вилізають із бочок. Перегризли їх. Та гукають:

— Хитрий ти, Іване!

А Іван з жоною і сестрою вернувся додому. Сестру віддав заміж, і всі жили добре. Та, може, ще й тепер живуть, як не вмерли.

[1] Жуковина — перстень

[2] Пивниця — льох

[3] Вітрити — відчувати нюхом


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up