Геп-трах-бах, корчмар і дзвони

Українська казка

Це сталося ще тоді, коли на Буковині не було лісу без вовка, що крав овець із кошар, і села без корчмаря, який пускав на людей горілчану ману.

Між двома селами стояла велика корчма. її господар файно говорив з гуцулами, але мав дідьчу душу: як уднину когось не обдурить, то цілу ніч трясе його пропасниця. Коли був ще бідний — не боявся, але коли випасся на людському карку — не міг очей заплющити: йому снилися опришки, що збігали на конях із гір і перевертали у його корчмі все догори дном.

Одного дня узяв торбу з грішми і несе до банку. Його наздогнав фірою опришок.

— Куди, газдо?

— Та до міста, Мошку.

— Візьми мене і сховай на фірі, бо довкола шибають опришки. Вони не люблять корчмарів.

— Добре, Мошку. Лягай там коліньми догори.

Опришок накрив корчмаря веріткою і соломою.

Їхали, скільки їхали, коли раптом:

— Пр-р-р, коники, бо опришки онде. Чуєш, корчмарю, нас уже чекають. Як маєш гроші, то давай сюди, бо все відберуть та ще й кафтан тобі полатають.

— Мудра порада, газдо,— обізвався корчмар в-під соломи і подав торбу з грішми.

— Будуть питати, то скажу, що везу дзвони до Сучави, а ти, Мошку, ані мур-мур. Чуєш?

— Де би я не чув таку добру пораду?

Їхали, скільки їхали, коли знову: пр-р-р!

— Хто ти є? — кричить опришок чужим басом.

— Бідний гуцул, паночку ласкавий,— відповідав він уже своїм голосом.

— Що везеш на фірі?

— Дзвони до Сучави.

— А гроші маєш?

— Ні, вельможний пане.

— Брешеш! Задурно не везеш — тобі заплатили. Ану, давай гроші, бо зараз тобі дзвони амінь заспівають.

— Помилуйте хрещену душу, паночку…

— Не милую! Гроші!..

— Ой-йой, пане, не вбивайте! — і опришок плеще по драбах, стогне і підстрибує.

— Нате, паночку, тільки пустіть, даруйте життя,— кричить він нарешті та й гепає торбою із грішми об сідальце.

— А чому раніше не давав?— і трась батогом по колесі.

— Ой-йой-йой!

— А тепер послухаємо, чи голосні дзвони везеш до Сучави,— опришок підняв сідальце і — ге-еп Мошка по самих колінах!

Корчмар, з якого вже геть чисто вивітрилась душа, відповів тремтячим голосом:

— Бам-м-м!

Опришок — трах його по руках! А Мошко:

— Бум-м-м!

Нарешті опришок лупнув його по пиці, а той — тоненьким жалісливим голосочком:

— Дзі-і-інь!

— Файні дзвони везеш, чоловіче. Щасливої дороги…

— Дякую.

Проїхали ще кавалок дороги. Опришок став, прогорнув солому і виполошив звідти корчмаря, як зайця з капусти:

— Вилізай, Мошку, і йди геть до дідька, бо як ще нас здибає такий геп-трах-бах, то ні тобі, ні мені вже не допоможе ніяке бам-бум-дзінь.

Корчмар зліз із фіри, як півтора нещастя.

— Ой, удавився дідько торбою з грошима! Як їх забрати, чоловіче?

— Знайди опришка, попроси файненько, може, що віддасть.

— Ой, боюся, газдо! — і корчмар опустив вуха, як лопух у спеку.— Може, й ти підеш зі мною?

— І я боюся, Мошку. У того опришка дуже тяжка рука: як ударить, то п’ять слідів робить, а де вдарить — трава не росте. Іди висе ти сам: де відвага, там і щастя!

Корчмар зійшов з дороги на чотири вітри і на п’ятий шум.

Джерело: Казки Буковини.— Ужгород, «Карпати», 1973

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up