Жив собі раз один чоловік. А в нього був старий пес. Коли пес зовсім постарів, чоловік його прогнав.

Побіг пес дорогою. Бачить: у пилюці купається горобець. Почав підкрадатися, хотів би спіймати того горобця. Хочеш мене з’їсти?—питає горобець.

— Хочу, бо дуже голодний.

— Не їж мене. Якщо ти голодний, то ходи зі мною у село і там наїсися.

Підійшли до села.

— Почекай, я підлечу й побачу, що хто робить,— каже горобець.

Підлетів і побачив, що жінка колотить масло.

Питає він пса:

— Чи будеш їсти масло?

— Ой-йой, чи буду!

— То ходи зі мною…

Прийшли під ворота

— Тут трохи почекай, а я піду пхатися жінці в очі. Вона кинеться за мною, а ти зайди у двір і їж собі масло… Я з жінкою зайду аж до хати. Вона буде ловити мене. Я сяду на вікно. Жінка з решетом підскочить, ударить по вікну й розіб’є скло — і я вилечу.

Так і було… Потя жінці тичеться у вічі. Жінка думає собі: «Як би я тебе до хижі задурила?»— і помалу, помалу — до хати…

А пес тим часом скочив і їсть масло. Потя, як побачило, що пес уже наївся, сіло на вікно. Жінка з решетом — на нього. Ударила і розбила скло, почала дуже лаяти.

А пес і горобець пішли собі далі.

Вийшли на поле.

— Ну, тепер ти будеш мене доглядати, аби я наївся,— каже горобець.

Поки він надзьобав пшениці, пес знову зголоднів.

— Я знову голодний.

— Ну, ходімо в село, й будеш їсти.

Коло села потя підлетіло і побачило, що чоловік і жінка на дворі засолюють м’ясо. Питає:

— Любиш м’ясо?

— О-йой, чи люблю!

— Ну, ходи зі мною…

Прийшли під ворота. Пес тут залишився, а горобець тичеться у вічі чоловікові і жінці. Обганяються і лають:

— Що за чорт?.. Треба заманити його в хату!

Горобець того й чекав — залетів у хату. Почали його ловити по стінах решетом і ситом.

А тим часом пес смакує м’ясо Коли добре наївся, взяв великий кусок і тягне на вулицю.

А потя побачило, що пес уже ситий, і сіло на вікно. Жінка ситом — по вікну і розбила скло. І потя вилетіло…

Вибігли на двір. Бачать, пес поїв шинку, а другу поніс.

Дивується чоловік:

— Що то за горобець? То не горобець, а наше нещастя… Стільки м’яса поїв пес!

А потя і пес вибігли на поле. Говорить пес:

— Ну, тепер я ситий. Лиш сміятися хочу!

— Тоді вернімося в село, і будеш сміятися.

Коло села потя підлетіло і бачить: у попа люди ціпами жито молотять, а піп стоїть і командує.

Потя полетіло у двір і почало попові докучати. Піп гойкає:

— Люди, бийте потя! Що за душа сідає мені на голову?

— Та як бити потя на вашій голові?

Айбо піп кричить:

— Не дивіться на мою голову, бийте!

Люди б’ють ціпами попа по голові…

Пес під воротами сміється.

Доти попа били-молотили, що почали на нього води лити.

Пес перестав журитися. «З горобцем,— подумав він,— я не пропаду».

Так вони ходили і далі по світу.