Починається казка з великого багача. Цей багач мав два сини. Старший поводив себе добре і слухався батька. За то отець його оженив добре. Який багач був сам, від такого взяв і дівку. А молодший, неслухняний, оженився сам і взяв дівку, яку сам хотів. За то отець йому не дав ніякої частки. І жив він дуже бідно, але його життя було дуже солодке й веселе.

А одної осені бідняк дивиться — у нього кінчається хліб і нічого їсти. Каже він жоні:

— Що би нам робити? Чи не продали би ми корову на торзі?

А жона каже:

— Я тобі не скажу нічого, ти знаєш. Продати мусимо, бо їсти нічого.

Бідний зібрався на торг і продав корову за тисячу срібних. І зрадів та з радості пішов купити хліба. Бачить він, що поліція веде межи собою вісімнадцятилітнього хлопця за крадіжку. А то був опришок. Привели його на уряд і вже хотять вішати, бо вчинив велике діло.

Але суд виголосив вирок, що за тисячу срібних може відкупитися. Люди дивляться один на одного, але ніхто тисячу не виймає. А той бідний чоловік, що продав корову й не мав шматка хліба, поліз у тайстрину, витяг тисячу срібних і виголосив, що викупає з-під шибениці голову. І коли викупив опришка, той підійшов до нього, низько вклонився і красно привітався. Питає опришок:

— Звідки ти, чоловіче, з котрого села?

Чоловік сказав, звідки він.

З тим словом зібрався опришок і пішов. Пішов своєю дорогою, котрою хотів. Айбо бідний чоловік задумався, що недобре зробив, бо не має за що купити крихту хліба своїм дітям. Іде додому без нічого. Ступив до хижі, а в нього опришок сидить за столом і гоститься з його жоною і дітьми — той самий, котрого забрав з-під шибениці за тисячу срібних. Гостилися вони з радості й говорили. Опришок питає бідного чоловіка:

— Чого ти такий бідний? Не маєш нічого у своїй хижі! Бідний каже йому:

— За то я такий бідний, що нянька не послухав і не дав мені нянько ніякого майна, а все дав старшому брату, котрий його слухався. Ну, я тобі все сказав, тепер скажи ти мені, чого ти крадеш, коли бачиш, що тобі не ведеться?

Опришок йому каже:

— Я краду, бо я від багатого краду, а бідному даю. Ти, бідний чоловіче, скажи, де твій брат живе, і я піду подивлюся.

Зібрався опришок до багатого брата. Дивується: скільки він ходив, а такого багача не знаходив. Дочекався вечора у хижі багача і запалив свічку, і пустив із свічки такий дух, що всі поснули. Тоді пішов по хижі шукати грошей. Відкрив одну шафу, а там повно грошей. Набрав бесаги[1] і поніс до бідного, котрий його викупив з-під шибениці. Устає багатий рано і бачить: у шафі бракує грошей. І дуже зайойкав:

— Хто наші гроші забрав?

Жила в нього стара мати, що вже мала дев’яносто років. Каже йому:

— Гроші вкрав твій бідний брат, мій сину.

На те багатий:

— Того не можемо казати, бо ми його не бачили.

А мати говорить:

— Я бідного сина спіймаю в крадіжці! Та як його спіймаю? Зроби велику гостину і мою стару скриню повези до бідного сина. Я буду в ній сидіти і слухати крізь ключову дірку, що в нього в хижі говориться. Якщо він украв гроші, то він буде веселий.

Багатий послухав матір. Зробив велику гостину, закликав бідного брата і питає його, чи має місце в себе на стару скриню, бо він соромиться старої скрині, а до нього зійдеться багато людей гоститися. І бідний сказав:

— Вези, в мене є досить місця.

Багатий спакував у скриню стару матір, наклав усяких калачів, щоб не була голодна, і повіз її до бідного брата.

Але і бідний недовго гуляв на гостині, бо на нього ніхто не зважав. Не дали йому і шматка хліба. Та прийшов додому і опришок питає його:

— Чого ти так скоро вернувся з гостини?

— Так і так…— розповідає бідний.

Тоді опришок і каже:

— Подивлюся я, що у цій скрині є.

Вийняв із кишені багато ключів, котрий буде підходити. Відімкнув скриню і бачить: баба спить, аж рота роззявила. А опришок узяв калача та забив бабі у горло так, що баба удавилася й померла. Далі скриню замкнув і говорить бідному:

— Тепер можемо говорити сміло, бо ніхто не чує.

Та що говорили? Говорили про опришківське діло. А у багача гостина закінчилася, і багач прийшов за старою скринею до бідного. Скриню привіз додому, відімкнув і дивиться — мати його вмерла. Дивується, від чого вмерла. Думає, мабуть, від того, бо була дуже голодна, їла з охотою і вдавилася.

Багатий скінчив своє діло з матір’ю: закликав попа відслужити провід і бабу поховати. А опришок узяв лопату і чекан[2], пішов на кладовище і бабу вигріб. Узяв її на плечі й приніс до багатого, а сам пішов у саж та зарізав найбільшу свиню. Бабу посадив на свиню і дав їй ніж у руки, а сам зібрався й вернувся до бідного. А рано встали служниці годувати свині й бачать: баба сидить на свині. Дуже страшно закричали й повтікали. Кличуть:

— Вставай, пане, мати зарізала свиню.

Багач устав і дуже злякався, коли побачив стару на свині. Скоро побіг до попа радитися, що йому чинити, бо прийшла баба додому і зарізала свиню. Піп перелякався. Як це могла баба встати з гроба і зарізати свиню?

І сказав, що треба закликати десять попів та поховати бабу так, щоб більше не прийшла. Багатий погодився:

— Най прийде хоч скільки попів, я заплачу, аби лише мама не прийшла.

І бабу в другий раз поховали з десятьма попами. Але опришок знову її відкопав і приніс до багатого в хлів. Зарізав косою вола і посадив бабу на вола. Дав їй косу в руки та й пішов собі.

Рано встали слуги, зайшли у хлів кормити худобу і бачать чудо. Перелякалися так, що не було заднього! Почали кликати пана:

— Тут є знову мати!

Він теж дуже злякався і побіг до попа. І сказав попові, що велика біда, бо баба прийшла та зарізала вола. Піп відповів:

— Учинимо ще більший провід і повеземо бабу в параді на конях.

Провід відслужили і повезли бабу на конях знову на кладовище. А опришок у третій раз викопав її, приніс до попа і поклав йому під хату, а сам пішов та купив горілки й вигадує, як напоїти слуг. Вліз на хлів і капле з хліва вниз, де слуги спали, доки не почули. Як почули, говорять:

— Тут десь піп заховав паленку!

А опришок сховався на друге місце. Слуги вилізли на хлів, знайшли горілку, напилися і п’яні поснули. А опришок узяв бабу, заніс до хліва і посадив на коня, котрим везена була на кладовище. Сильно її прив’язав і дав батіг у руки, а сам пішов додому.

Рано слуги пробудилися, дивляться — а баба сидить на коні! Дуже злякалися й побігли сповістити попа. А піп наказав:

— Пускайте коня з двору!

Кінь утік з бабою. А до днини прийшов до воріт і заіржав так сильно, що багатий почув. Відчинив вікно і дивиться: попівський кінь, що ним відвезли бабу, стоїть під воротами. Бачить, що не тільки кінь, але й на коні баба. Жона налякалася й говорить йому:

— Йди ти за бідним братом і поділи з ним увесь маєток, бо твоя мати згубить нас з усім нашим багатством.

Він пішов за братом і сказав:

— Я тобі, брате, наділю половину маєтку.

Призвав уряд і в порядку передав половину маєтку й того, що придбав сам. А в тім часі прийшов опришок, що бабу приносив із кладовища, й каже:

— Та ви свою бабу не можете поховати з попами? А я її поховаю так, що вона ніколи не прийде.

І поховав.

Тепер собі подумайте, як опришок віддячив бідному чоловікові за тисячу срібних, котрими той відкупив його від шибениці. Поставив бідного на ґазду!

[1] Бесаги — подвійна, перекидна торба

[2] Чекан — кирка