Був один цар. І була у нього велика давня башта, яку весь час охороняло військо. Та котрий солдат звечора заступить на варту — того чорт забирає. І вже багато війська так пропало, не знати, де є.

Раз цар оголошує: хто вистоїть варту, щоб уночі не пропав у башті, за того він віддасть свою доньку.

Найшовся солдат, який приголосився і одразу уклав з царем договір, що витримає, але щоб цар потім не крутив.

Узяв собі гуслі, пішов до тої башти й грає. Раз приходить мале чортеня — йому полюбилося, що він так гарно грає. Потім оте чортеня пішло, а з’явився старий чорт і каже:

— Як ти файно граєш! Чи не дав би ти й мені пограти?

Солдат — йому:

— На!

Узяв чортисько гуслі, пробує заграти, та не може. Питає солдата:

— Чого це я не годен?

А солдат пояснює:

— Бо тобі не грають пальці. Диви, як мені грають… Я би міг тобі допомогти.

— Як? — зацікавився чортисько.

Солдат узяв свердло, провертів у брамі десять дірок і говорить чортові:

— Ану, засунь до цих дірок пальці.

Чорт засунув, а солдат із другого боку затиснув їх колодкою.

Чорт реве, а солдат каже:

— Ну, тепер, неборе, відпусти все військо, скільки ти забрав, то відпущу тебе.

— Ой, зроблю, як кажеш, лиш попусти пальці.

— Добре, зробимо контракт,— мудрує солдат.— Ти підпиши — тоді тебе пущу.

— Звільни руку, щоб міг підписатися.

— Підпишеш ногою, а на нозі відкусиш один палець, вдариш мені червону печатку — та й контракт готовий.

Чорт подумав і погодився. Іван зробив контракт не на папері, а на буйволячій шкірі, щоб був довговічний. І відпустив чорта. Той одразу втік.

Уранці солдат сміло приходить до царя і доповідає, що все витримав, та й тут є контракт, за яким чорт пообіцяв випустити все забране військо.

Цар дав за солдата свою доньку.

Але чорт нараз оголосив війну, і цар став сумний. А солдат його питає:

— Чого, пресвітлий царю, ви так зажурилися?

— Ой не питай,— відказує цар.— Ти башту відібрав, а тепер чорт оголосив війну. Там на одному мості чорти мають відкрити вогонь. Я вже послав туди багато війська, та дуже боюся, бо чорт завжди хитрий.

На це солдат каже:

— Я йду туди сам зі своєю жінкою!

— Нащо йдеш? Що ти зробиш? Там уже побувала моя розвідка і вивідала, що в чорта стільки війська, скільки мені й не снилося. І всі стоять, чекають наказу.

Але солдат — своє:

— Я йду сам за всіх, беру тільки жінку.

Так і пішов. Узяв з воза передок — і жінка тягне, він штовхає. Коли дійшли до моста, націлив дишло на чортів Але щось поламалося — узяв свердло і почав свердлити.

А старший чорт побачив, що він щось там свердлить і налякався, що солдат тепер спіймає в пастку усе його військо — та й почав тікати, а чорти за ним.

Війна закінчилася.

Цар відписав солдатові й другу половину царства.

І солдат жив-царював, а я казку доказав.