Казка про вірну жону

Українська казка

Було, де не було, жив один цар. Той цар мав сина, котрий легінював до тридцяти років, а на тридцятім році оженився. Узяв собі просту сільську дівку.

Жив із нею красно, а раз зібрався в місто і зайшов до корчми. Там зустрівся зі своїм товаришем, міністровим сином.

Почали говорити про всякі дурниці. Каже міністрів син:

— Хвалишся ти, що твоя жона превірна. Айбо я беруся її звести.

— Мою жону ти не зведеш ніяким способом. Коли її зведеш, даю тобі свій маєток. Як ні — ти мені свій.

І заклалися.

— Ну, як я буду знати, що ти звів мою жону? — питає царський син.

— Я тобі скажу, які вона має знаки на тілі.

Міністрів син стрітив царську служницю. Закликав її до себе і почав їй говорити:

— Я тобі даю сто срібних, лиш піди і скажи жоні царського сина, аби вона з тобою йшла купатися. Придивися, які має знаки на тілі, та й принеси мені її перстень.

Служниця все зробила.

Міністрів син увидів царського сина й каже:

— Пропав твій маєток, бо я звів твою жону!

— Якщо мій маєток пропав, бери його, а я собі піду, куди сам знаю.

І міністрів син сказав царевичеві, які знаки має його жона й показав йому перстень.

Царський син прийшов додому й не говорить нічого з жоною, дарма вона щебече коло нього, як ластівка.

Наказав він слугам приготувати два човни і пустити їх на Дунай. До жони тільки промовив:

— Візьми щось їсти.

Вона сіла в один човен, а він у другий, і пливуть за водою.

Коли допливли до кінця Дунаю, де дві розтоки розходилися, царський син проговорив:

— Ти — в одну сторону, а я — в другу!

Так і розійшлися.

Жона вийшла з човна і потрапила в одне місто. Купила собі поліцейську одежу, й прийняли її на службу.

Служить вона кілька років і раз іде майданом. Видить: чоловік продає яблука. Думає: «Піти б купити яблук».

Підійшла до чоловіка, а він зітхнув і сказав:

— Боже мій, чи можу я далі так тяжко бідувати?

Вона його почала питати, і він усе розповів. Розказав їй, яку дурну річ зробив. А то був її чоловік. Вона розмахнулася, дала йому по лицю й сказала:

— Ходи за мною!

Привела його у поліцію.

— Сиди тут!

Сама пішла в місто і купила на нього одежу.

— Тепер ходімо у твою державу, і будемо питати твого товариша, чи він звів твою жону.

Як прийшли, закликала міністрового сина.

Поліцай питає:

— Як ти сидиш на цім маєтку?

— Я цей маєток виграв жартом.

— Яким жартом?

— Заложився з царським сином, що його жону зведу. Та я його обдурив: через служницю дізнався, які знаки має на тілі його жона.

Потім поліцай дав закликати царського сина. І знову розмахнувся і вдарив його по лицю.

— Чи знаєш, хто тебе б’є? Я — твоя жона! А б’ю тебе за твій дурний розум!

Міністрового сина засудили до темниці, а царський син знову зостався на маєтку

І живуть донині, коли не померли.

Казка скінчена і розтолкована.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up