Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — і їсти нічого. Дід і каже:
— Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.
От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.
— Колобок,— каже, — колобок, я тебе з’їм!
А він каже:
— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,—
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг.
Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,—
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг.
Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану!
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,—
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху…
Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!.
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений,—
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
— Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було. От він і сів та й давай співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений…
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.
